ЛЕМКІВСКЫ СПІВАНКЫ
У ГОРАХ КАРПАТАХ...
У горах Карпатах сумно дні минали,
Коли наши лемки гори опущали.(2х)
Гори опущали але не з радости.
Прийшов такий розказ од пана старости.(2х)
В неділю раненько як сонце вставало
А юж в наше село войско приїхало.(2х)
А як приїхали такий розказ дали,
Щоб за дві години всі ся вибирали.(2х)
Люде посмутніли, стали ся збирати,
"Скорше - кричит капраль, - пора виїжджати".(2х)
А як виїжджали - дзвони ударяли,
З гірким плачем люде село опускали.(2х)
До першой стації везли нас фурами,
Далі обіцяли везти потягами.(2х)
Найблищих знайомих порозділювали,
А і в Осьвєнцімі декотрих лишали.(2х)
Цілий час в дорозі ми так бідували,
Будьяком репетом людей годували.(2х)
Будьяк годували і нас потішали,
Що там на заході добре будем мали.(2х>
Прийшли ми на захід сталися смотрити,
Ой Боже наш Боже, як ту будем жити.(2х)
Землі не орани, ани не сіяни,
А й будиночки порозвалювани.(2х)
Не хце нам ся жити, ани нич робити.
Боже, допомож нам, в гори повернути.(2х)
Гори наши гори, зелени Карпати,
Вас не забудемо поки жити будемо.(2х)
Цю пісню уложили дві дівчата, студентки УВС в Криниці (1941-1944 рр): Теодозія Жук (одруж. Вахна) і Софія Маслей (одруж. Ткаченко). Вони двоюрідні сестри, з села Берест біля Криниці.
Софія Ткаченко нар. 12 червня 1927р, з батьків Петра і Анни Маслей (з роду Гопей), вже відійшла з того світу. Теодозія Вахна народилася 2 жовтня 1927р з батьків Стефана і Теодори Жук (зроду Маслей)
Звертаюсь до головної авторки цієї пісні п. Теодозії.
- Прошу розказати як дійшло до створення тої сумної пісні?
Теодозія Вахна: Ми, як й багато інших дівчат були ученицями Української вчительської семінарії в Криниці, з якої винесли багато патріотизму та любови до свого народу. Кінцем червня 1947 р. так як і всіх наших людей охопила акція "Вісла". Нас разом в одному транспорті депортовано в повіт Всхова, в Пшичину Ґурну. По кількох днях почали розділяти нас по селах цілого повіту. Ми знова разом попали у село Дрижина. Там початки нашого життя були дуже, дуже тяжкі. Нас сім родин приділили у один поверховий, зруйнований будинок. Щоб якось забезпечитися на зиму, ми ходили до різних робіт у тамтешніх уже загосподарованих рільників. Свого часу приїхав до Дрижини у свою родину один господар (поляк) і довідався, що тут є молоді дівчата, які охочо підуть до роботи. Прийшов до нас і запропонував нам працю на довший час, а саме виривання льону. Ми обі згодилися і поїхали разом з ним до села Бучини біля Всхови. Там були ми тільки дві і працювали цілими днями. В нас була велика туга за всім своїм, а найбільше тужили ми за своїм товариством -дівчатами і хлопцями. В Бересті молоді було багато а берестянів вивезено в трьох транспортах і розкинено в різні сторони. На основі тої великої туги, маючи багато спокійного часу при вириванні льону, прийшла думка, щоби створити пісню про депортацію. Вона нам дуже легко укладалася бо то було все свіже у пам'яті - ціле переселення.
Коли ми повернулися до дому і заспівали цю пісню, а наші сусіди почули — всі поплакалися. Нами уложена пісня скоро розійшлась поміж наших вигнанців і її співали на різних зустрічах га й включив її до програми ансамблю "Кичера" Ю. Стажинский, як незнаного автора. Моя подруга Соня, яка приїхала з Канади, говорила з керівником "Кичери" і пояснила авторство пісні, але це досьогодні не спростовано.
Правдою є, що ми не відразу голосили, що уложили цю пісню і підібрали мельодію, бо були це часи, що за таке можна було знайтися у тюрмі, а й так багаго нашої молоді тоді невинно постраждало у в'язницях.
Тепер, ще раз стверджую, що тільки ми, цю пісню створили, а точний тодішній її зміст подаю, бо її поперекручано по-різному та ще зміняно мельодію.
Зліва Теодозія Жук (Вахна) i Софія Маслей (Ткаченко)
- Ви кілканадцять років тому повернули з вигнання у Криницю. Чи вдоволені з такого рішення?
Т.В.: Я дуже вдоволена, що вдалося мені поконати всі труднощі і повернути з виселення, не в рідне село Берест, але в поблизьку Криницю, де проходили мої юні найкращі роки у цій нашій українській школі, коли могли ми плекати все своє рідне, хоч був тоді бурхлий воєнний час террору. Повоєнні роки принесли нам найгіршу трагедію — вигнаня і асиміляцію, котра систематично продовжується. Ми в горах мали можливість вчитися в рідних школах, наші діти такої можливості не мали, а онуки вже не хотять, до цього допровадила злочинна депортація.
- Що би Ви бажали нашим нащадкам?
Т.В.: - Хай повернеться у них дух нашої молодості і укрипить серця патріотизмом, а нами уложена пісня пригадує трагедію — знищення нашого етносу. Якщо стануть вони такими патріотами, якими ми були у нашій школі, напевно наша нація не загине.
- Сердечно дякую за розмову та пояснення авторства пісні.
Розмову провів Петро Шафран
"ЛЕМКІВЩИНА", Ч 1, ВЕСНА 2003
Local Links:
Return to Lemko Home PageDocument Information Document URL:http://lemko.org/lemko/spivanky/19.html
Page prepared by Walter Maksimovich
E-mail: walter@lemko.org
Copyright © LV Productions, Ltd.
E-mail: webmaster@lemko.org
| LV Productions, Ltd. c/o Walter Maksimovich 3923 Washington Street, Kensington MD 20895-3934 USA |
Originally Composed: March 2nd, 2003
Date last modified: