Лемкы на выгнаню
Як нас прывезли до тых рудер
А ту повно смітя
Такы купы навалены
Верабоже як в горах замитя
Пеца двери ту не быво
Нейе где палити
В вікнах шыб не быво
Та где ся ту загріти
Боже наш милосердний
Што будеме робити
А в бодаках и в коприві
Коло буди можна ся стратити
Пішли мы до уряду
Тай ся розплакали
Діти ся нам похворіли
Мало не повмерали
Урядникы нам повіли
Ідце собіе до дому
мы сіе тим займемы
І вам поможеми
Так чекали з дня на ден
Місяці миняют
Певно тоты гады недбают
Кед не приходжают
Боже наш милосердний
Юш ту погынеме
Ани істи што звариты
Ани ся огріти
Мусиме ся даяк сами брати
Даяк і пециско лъипити
Вікна даяк затыкати
Тай кус выбілыти
Тяжко было Лемкам жыти
Як ту прыіхали
Бо в горах посадыли и посіяли
А ту нич не зберали
Тай поіхав бідный Лемко
В поле дали загін заорати
А Лемкыня медже люди
Кусок хльіба выжебрати
Став сой Лемко медже бодаками
Думат як ту буде зачати
Як подумав за рідны горы
Та зачав плакати
Чужына нам незнана
Довго не орана
Нас щыро прынява
Великы вроды нам дава
Пішов дідо з бабом
До костева Богу ся молити
Всі ся з них сміют
Же ся не знают кстити
Боже наш та што мы
Можеме ту зробити
Маме ся повішати
Гіршы нашы діти
Всіо пропаво наше рідне
Тяжко буде жыти
Бо ся нам не дают
Ани перекстити
Треба буде бідувати
Вольів бым ся втопити
Та ся Бога бою
Нехотів бым грішыти
Сів сой Лемко тай зарлакав
И родумав треба Бога благати
Треба ся зовсім згаджаты
Треба якоси привыкати
То всіо написав Лемко Іван
З Гладышова але недокінчыв
Бо юш слаба на старост
Мицна його голова
Він то всіо уложыв
И записав тай зо собом взяв
Коли іхав в Америку
Своім дітом дав
Жебы и ту льюде памятали
Своім дітям внукам чытали
Як іх предків в старім краю
Лемків бідных поневерали
- Іван Бибель з Гладышова, 1972 -
|
Найгірша кривда на світі
Жебы нихто на світі
Небыв так скривджени.
Як скривдили нас
в 1947 році на Лемквщыни
Яке серце тоты поганы мали
Што нас з рідного гнізда.
В чужыну наслально гнали
Ціли світ прейдете того не найдете.
Памятам як гнеска и кажди памятат
Хто там жыв в черци 1947 року.
Раненько лем ся ден робив
Наше село, як и другы, войско присіво.
Льюди зогнали росказ прочытали
Жебы за дві годины льюде ся спрятали.
Як льюде почули тоту смутну новину
Голос плачу пішов на цілу Лемковину.
Діточкы побудиди котри ищи спали
Тай ся бідны Лемкы в дорогу выбрали.
Што могли то забрали – то што дали
Што віками доробили, всіо оставили.
Жвірина дико жыюча в льісах през ден спала
Но в тот час коли нас гнали до дорогы ся зышва.
Видно же нас жавувала бо ся на нас барз озерава
Напевео так ся з нами жегнава.
Юш з дорогы з остатньой закруты
З остатнього верха мы позерали.
Слезы в очах нам не высыхали
В такім жалью мы вас горы опущали.
Каты нас не жалували лем брехали
Брудныма словами до нас кричали.
Як хто не міх ити, били, копали
Так нашых Лемків ружнi выганяли.
На вагоны одкрыты нас завадувалы
Што кус поіхали то стали и до нас штуркали.
Заклья до Освемцімя не доіхали
То пару тісяч выарештували.
В открытых вагонах нас везли
Будеме тямити бозме барз померзли.
Жены діты ту родили медже коровамы
Стары льюде и барз хворы мало не сконали.
По дорозі дашто нам розкрадали
Што могли то продали.
Жебы ся лем з Лемків насміяли
Жебы іх до гіршой біды пхали.
- Іван Бибель з Гладышова, 1972 -
|
Return to Lemko Home Page