До 105 річниці уродин
Никифора - Епіфана Дровняка
Дві сторінки з рисункового нотатника, т.зв. «Молитовника» Никифора. Зліва: церква і в церкві в Криниці.
Справа: церква і в церкві в Новій Веси..Ксерокопія автора статті
Справа: церква і в церкві в Новій Веси..Ксерокопія автора статті
Никифор - це Епіфан Дровняк, син Євдокії Дровняк, народився 21 травня 1895 року в Криниці Селі, в стаєнці лемківського господаря в домі нр. 49.
Копія метрики народження цього ми-стця опублікувало «Наше слово» в 1971 р. (№ 38 від 19 вересня) з мого поручення.
Не відомо мені, щоб досі хтось піддав сумніву цей акт народження. Навпаки! Один з найавторитетніших дослідників (в 60-70 роках) Никифора, бувший директор Окружного музею в Новому Санчі - Тадеуш Щепанек підтвердив публічно автентичність тієї метрики, показуючи «Наше слово» з цим документом на великій експозиції малярства Никифора і його (успадкованого музеєм) майна, зі славною скринею (ладою) мистця в згаданому Окружному музеї.
Український світ шанувальників Никифора любо віддихнув від різного роду забріханості, комбінацій і фальшів в польській пресі й літературі на тему родоводу Никифора.
Неможливий до підданий сумніву метричний акт народження Епіфана Дровняка, званого криничанами-лемками Ницифором (по-польськи - Нікіфорем) став основою закінчення дослідження на цю тему. Відтоді в усіх українських публікаціях в Україні, в США й інших країнах, а також в Польщі пишеться про Никифора, як Епіфана Дровняка. Ця справа достатньо увічнена в літературі про Никифора і не може бути заперечувана, чи суд в Горлицях або в Мушині схоче чи не схоче прихилитись до внеску-просьби лемків про привернення родового прізвища Никифора, хоча б тому, що мати Никифора була відома як Євдокія Дровняк, лемками Криниці звана Євдо-хою.
Не годиться навіть полемізувати по цьому питанні з представниками музею в Новому Санчі, чи з кимсь іншим, бо це незаперечний факт публічний і метрикальний.
Никифор у своїй творчості керувався християнською філософією. Переді мною ксерокопія т.зв. «Молитовника» з 84 рисунками церков і костелів, передусім внутрішньої архітектури і малярства. Кілька церков Никифора має точну зовнішню архітектуру, а буває і так, що він «вирубав» стіну в церкві, щоб показати фрагмент її внутрішньої архітектури..
Кожна сторінка цього робочого но-татника Никифора творить образок з двома відрубними рисунками. Вгорі є сцена «Страшного суду», відділена рискою, а під нею - церква або костел.
Як мені відомо, таких «Молитовників» - рисункових нотатників Никифора є три, чи аби не цілої Південної Польщі, Західної України (зі Львовом) і Західної Лемківщини, з однаковими вимірами, приблизно 11x17 см.
Я мав змогу всі ці три нотатники бачити. Один з них є в фондах пам'яток про Никифора в Окружному музеї в Новому Санчі. Другий закупив український музей в Нью-Йорку, а третій є також в США, в приватних руках. Властителька цього третього «Молитовника» дозволила мені, в рамках досліджень, зробити ксерокопії, які зараз є переді мною. Одну, дві сторінки презентую при цій статті.
Тут слід сказати виразно, що Никифор під більшістю рисунків подає їх місце, напр.: „Przemysla, Lwowa, Rzeszowa, Tuchowa, Tarnowa" й інших сіл: „Labowa" (Лабова), „Nowa Selo" (Нова Вес), „Krenica" і т.п.. Всі ті церкви можна без труду зідентифікувати з фотографіями, або знати їх (бачити) в терені. Є й кодовані Никифором назви лемківських сід з церквами, як „Owolki, Krasnok, Sianki" і т.п..
Докладне відчитання цього нотатника рисунків й осталих двох «Молитовників» вимагає доброго знавця Лемківщини, студії над філософією у творчості Никифора, а зокрема - подібних, а водночас різних видів представлюваного ним «Страшного суд». По-моєму Никифор «наганяє» людей до церкви молитись, бо як ні, то «підуть» до пекла, а чорти лем (тільки) на то ждуть. Вага, яку тримає ангел, не циганить. - Грішники мусять йти до пекла. У криницькій церкві у «Страшному суді» бере участь сам Никифор. Він, мабуть, сидить (у трьох постатях) на місці Бога.
Очевидно, дослідник мав би знати добре лемківське середовище, в якому художник виростав, проживав, працював, терпів горе по матері німій і власне каліцтво.
Никифор знав, що суспільство ділиться на бідних і багатих - «панів», що приїжджають до Криниці на «вчаси» (відпочити, забавитися).
Про Никифора написано багато, але все це замало, якщо йдеться про велич його творчості, напр. в аспекті: він наївний маляр-художник чи професіоналіст, дивлячись хоча б через призму його фантастичної архітектури, точної, витонченої, випещеної в рисунках і кольорі.
Згадані «Молитовники» - книжечки з сотнями рисунків існуючої в терені (десь там близько й далеко) архітектури зовнішньої і внутрішньої, то величезний труд Никифора, щодо часу, простору й скрупульозної праці. Ті книжечки - сотні ескізів-рисунків Никифор забирав з собою до церкви і там переглядав їх
- «молився» з книжечки, подібно як інші
парафіяни криницької церкви, в якій був охрещений другого дня від свого народження (22 травня 1895 р.), яку любив, шанував і малював стократно.
Никифор був вповні свідомий свого лемківського походження і греко-католицької віри. Відрізняв зло і добро, рисуючи сцени «Страшного суду», де стоять душі у фізичній постаті людини «по-лівиці» і «по-правиці», а «на розказ Бога» Архангел Михаїл і диявол (чорт) «заганяють» душі: ангел праведних направо, а чорт грішників наліво від Бога. Іноді виглядає, що грішників є більше, ніж праведних, у чому Никифор переконався протягом свого 73-літнього життя. Помер 10 травня 1968 року.
Павло Стефанівський
етнограф
НАШЕ СЛОВО № 28 (2241) 2000.07.09
Return to Lemkos Home Page
Document Information
Document URL: http://lemko.org/lemko/nikifor/stef01.html
E-mail: walter@lemko.org
Copyright © LVProductions, Ltd.
Originally Composed: November 3rd, 2002
Date last modified: