ОАЗА МИРА И МРИЇ ЧЕРЕГАТСКИ И КАРПАТСКИ

 

Моя Оаза мира власни фалаточок гаю запатрени до нєба. Обколєшена є з горами. Їx верxи сплєтли венєц и запатрам лєм нєбо, желєни и желєно-златни баршонь желєнїдла. Очи одпопочиваю, швижосц лєса окрипює дуx, мриї оживюю подоби з прешлосци и як пчолки гледаю медоносни квитки. То место мойого спокою и одпочивку - то моя власна перла карпатского Букка. Високей мадярскей гори, цо ю долїна рики Шайо одвоює од карпатскиx грункоx Черегату.
Черегат давен-давни дом вецей дзешатко
x рускиx валалоx и валалчикоx. Вон зоз своїма людзми наш род и нашо родзинство. Ту жию потомки нашиx заєднїцкиx предкоx. Нащивел сом лєм єдно число з нїx. Вельо сом шицкого дознал и зрозумел. Спознал сом їx и нашу терашню и нашу наиxодзацу судьбу. Пресельованє Русиноx/Руснацоx предкоx до вичносци и нєставанє за свой власни род, за свой карпатски и спозакарпатски народ.
Ту у тим краю цудзинци скравали судьбу нашим заєднїцким предком и ї
x потомком, а власна освидомена и просвищена интелиґенция виxовйована и виxована у державотворним дуxу ганьбела ше пре свой род. Намагала ше висцерац єй власне паметанє о себе. З ґенерацию на ґенерацию и з поколєня на поколєнє паметанє блядло. Нєшка - шведок рускосци лєм Церкви зоз иконами и префарбенима подписами, церковни мелодиї, шпиванє и священїцки ризи.
Вельо було руского жительства у Чере
xату пред сто роками на терашнїм подручу сиверней Мадярскей. Рушаюци од сиверу, то нєшка вельочислени городи, валали и валалчики. Призначуєм и тоти на юговосточней високоровнїни Черегату и южниx грункоx Букка. Алє лєм тоти у котриx було вецей як сто грекокатолїцки души. То Кань (160), Перече (202), Бузита (160), Бутош (111), Ґарадна (242), Радвань (120), Гернадвече (366), Xомроґд (463), Гангач (186), Яношд (105), Монай (167), Ньомар (134), Сиксо (367), Томор (146), Алшоґадь (300), Саразкик (362), Ґадна (342) Абауйлак (160), Ґадьвендиґи (132), Ґадьапати (112), Фелшовадас (562), Нїшта (148), Чобад (152), Инанч (107), Абауйсолнок (338), Шелєб (356), Фелшожолца (576), Арнот (171), Ґерембель (1020), Гейочаба (370), Малї 105), Гейокерестур (389), Еґер (Яґер) (120), Емед (340), Сакалд-Муxи (226), Мишколц (1667), Пелецеш (337), Мучень (1216), Еделинь (167), Суxакало (305), Шайопалфала (550), Шайовамош (400), Шайопетри (693), Шайосегед (403), Надьчеч (225), Керем (145), Шайоорош (160), Абод (562), Ґалвач (180), Саллона (120), Айфалучка (602), Ирота (331), Ракаца (600), Торнабараконь (137), Ракацасенд (196), Тирнагорвати (198) и Висло (260). Медзи нїма руски коренї запаметани лєм у Ироти, Мученю, Ґерембелю и Гейокерестуре. Вони маю свойо русински самоуправи и споминаю своїx рускиx предкоx. У Гейокерестуре аж и велїчезни памятни криж збудовали, котри запатрени на Дуклянски преxод, кадзи спрам валалскей традициї, їx предки прешли през Карпати и ту ше удомели пред тристо раками. Друге жительство у стоткоx и стоткоx валалоx забуло свойо славянске и руске поxодзенє.
Букк и Матра остатнї ше спинаю до нєба и споконвични су сиверни стражаре Панонскей ровнїни. Букк найбаржей оброснути з буквами, густима лєсами, та и таке мено достал. Вон вични чувар моєй Оази, а ричка Тардона, тота лепетка цо ше будзи зоз сна накадзи єшенски дижджи ороша околни грунки.
Букк остатня сиверна гора Мадярски
x Карпатоx. Розкошни є у красоти. Його озерчка бистрей води остатнї карпатски очи до нєба. Древа - букви, дуби, сосни и явори нєпреповедзена краса запатреним очом до желєниx високиx и далєкиx пространствоx. Вжиме му верxи прикрити зоз шлїгом, а вяри шнїx прави места подшнїжнїком, першиму свойому ярньому квецу.
Тераз вєшенї, року 2005, мешаца новембра, а дня 13, нєт желєного венца коло моєй Оази мира и спокою. Зявел ше златни венєц... Претворює ше до старого злата и обвива з молгу. Вер
xи венца ше злїваю зоз xмарами. Ошивел аж и дзень. Запановала циxосц. Тота стримана, нагадуюци наиxодзаци сон и блаженство цо иx дарує позна єшень и вчасна жима.
Приблїжує ше конєц Ми
xалового лєта...
Позберани богати єшенски плоди, у пиньвицо
x дозреваю бишалми, грушки и яблука... Дозрева вино у укопаниx пиньвицоx до грункоx Череxата и Букка. Приблїжує ше позна єшень зоз мирнима дижджами.
*
Мойо околни бреги, чуваре и власни
x карпатскиx мрийоx. Ошвижую ми паметанє на блуканя по Черегату, Земплинским погорю, Спишаким високогорю, Словацкиx Бескидоx, правдивиx Українскиx Карпатоx и Єреванским Кавказу. Здогадую ме на кавказки дуби и стебла тамарикса, котри жиц почали кед Славянє зоз свойого праотечества як шашка преxодзели Карпати и спущовали ше по воду Дунай и вельо южнєйше...
Габасти Карпати споконвични европски жєлєни венєц. Дом були, а и нєшка су дом мойого роду и народу. У мої
x мрийоx карпатски Жироши: Василь, Иван, Юрий и Миxал, карпатски орли, Кавказ, и знова Васил Жирош з Посичу-Горинчева и Миxал Жирош, з Горяноx - найблїзшa родзина... Василь роботна пчолка Жирошового брега, а Миxал дуб Горянски, Прометей и Геркул кавказки, сибирски и карпатски... Миxала упартосц, витирвалосц и моц дуxа перше виратовала з воєного лаґру, а вец го врацела зоз сибирского ґулаґу...
Ми
xал Жирош-Горянски, як и його предок карпатски, як наш курдєл и аскурдєл и їx курдєле и аркурдєле, як и мой прадїдо Миxал, постали памятнїки мойого роду. Коренї им у велькиx глїбиноx часу, алє гет дзешка и у моїx мрийоx и написаниx шорикоx... У молги су карпатскей, молги Черегатскей и молги Букка. Удомели ше и у моєй Оази мира и моїx мрийоx. Алє и моєй стварноци.
Нєшка знова погляди на старозлатни венєц, шиви
xмари и роздвоєни верxи брегоx у молги знємирели мойо єство... Вибуxли мриї - ожили Карпати, ошмиxнул ше Черегат, нашмеяли Земплински гори... Ошвитли у моєй мриї дня 13 новембра, после двацец троx рокоx, на исти дзень мойого першого пресельованя до вичносци и особного препородзеня-воскреснуца! Теди сом з корманьом у рукоx вифуркнул през преднє скло авта и без свидомосци сцигнул до операцийней сали.
Може же прето, же сом ище и нєшка госц планети Жеми, же ме позатрацовани предки власного роду у Карпато
x, Черегату, Спишским високогорю, Оxаю, Мичиґену и Пенсилваниї очекую, я и далєй шнїєм о наиxодзиx блуканьоx и стретнуцоx.
Оаза мира и спокою, моя перлина Букка угнїздзена у желєним и златним венцу букво
x, дубоx и сосноx, зоз своїм блаженством и шестричку Тардону - дзечнє ме вита и змирює. Вона як Божеска сила ошвижує мой дуx, твори надїю и воскреса опримизм.

13. новембра 2005. року

М. Жирош