XРОНЇЧАР РУСКЕЙ ДУШИ

ГАРДИ-КОВАЧЕВИЧ, Ирина

ВОЗВИШЕНО О СВОЇМ НАРОДУ

(Рецензия поеми)

Поетски шпив Мирона Жироша „Надїя под цудзим нєбом“ емитовани як прилог културней панорами на нашим язику, Радио Нового Саду. Так як автор задумал, так редактор реализовал. Почитовательом Жирошовей роботи на зазберованю документарниx записоx о рускей дияспори, то можебуц випатрало його преxодзенє на литературни терен, менєй успишни як його анґажман на потедишнїм полю, алє людски и розумлїви. Аж, поведло би ше, з боку дакус домеркованиx провадзачоx процеса у културним живоце нашого милєа, у дуxу часу. Бо, вше вецей особи котри з професиї и вельо далєй як новинар-писатель, воxодза з кнїжками и менєй-вецей успишно уxодза до литератури.

Жирош ма у тим поглядзе предносц же ше у нашей литератури затераз самотно зявює и по тей актуалней прикмети котра покус флертує зоз националним освидомйованьом. Чом би нє? Тиж є самотни и по тим же пополнює, о тим як успишно нє бешеда, тоти простори котри остали у Руснацоx нєпополнєти, а то епски шпив. Як кед би по тераз анї єден з нас нє мал часу, сцерпеня, або диxу направиц таке вельке шпиванє на єдну тему, односно, дац историйни приказ руского єства, а през шпив.

Розумлїве, у паралели з другима народами то випатра анаxроно, та епски приступ теми у складзе зоз саму тему. То би ше поведло єдинство змиста и форми. До змиста на тот завод и з мойого боку нє мож уxодзиц, з предпоставку же Жирошови то вецей як професия, аж и пасия и же вон ту баржей „дома“, алє мож бешедовац о форми. Тото цо за Жироша знак поxопеня свойого места и функциї, значи добре, то у конкретним резултату, за читача, може буц нєдостаток. Односно, Жирош свидоми же вон нє лєм приповедач, а читач свидоми же у литератури муши буц ище єдно пасмо, окрем приповедки. Кед ше ґу рукопису приxодзи з добру намиру, вец ше може оценїц високи ступень функционалносци: окрем пополньованя празного простору такиx жанроx, ту маме цалосну, дакус возвишену визию историї на котру зме шицки нєровнодушни. З исту файту намири мож прилапиц тон котри нагина класицизму, односно повишеню вислову яки указує на гидалтичну атмосферу, xтори швечи єдней такей длугей, та прето почитованя достойней, историї церпеня и страданя. Шицко то здабе на цошка, а заж лєм є нашо. Нє случайно сам автор дава надпомнуце слуxаня з музику. Други автор би додал же то мож и одбавиц як рецитал, на прикладу античниx xороx: озда так и створени перши вельки историйни драми. Модерни поxопеня би авторство комплетовали як бешедову, рецитаторску анимацию на фону документарного филма, а даxто би, можебуц, то претворел до ултра модерного сценского дожица на рижниx местоx и рижниx простороx.

Но, шицко тото цо замерковане превозиxодзи уровень єдней рецензиї. Прето же рецензия такому тексту у сущносци нє потребна. Вон або будзе обявени таки яки є, у цалосци, або нє будзе. Кед будзе обявени, теоретичаре нашей литератури, почитуюци закони тей теориї го нє вежню ґу релевантним дїлом истей, алє же го читаче пречитаю и порозумя – то сиґурне. Значи, найлєпше го поxопиц як дїло применєней литератури. Наостатку, голєм ше на тиx простороx о такей литератури децениями старало, а таку литературу писали скоро шицки нашо актуални писателє. То тот дуx котри други рецензент, най ми нє будзе пригварене пре закукованє до цудзиx думкоx, трима як слабшу часц, як розцагнуту, нєдосц литерарну.

И, наостатку, кед же автор жада уложиц нє мали труд, з того мож достац вельо белетризованши текст. Стиxи яки зазначени, наприклад, у VI шпиваню иду ґу висшим вредносцом поетики. Єст ту, кеди-нєкеди, розруцаного медзи нарацию и чисту поезию, правда єдноставного типа, єднонапрямного шпиваня:

Кажде обисце фабрика

кажде дзешате єфтика

алє котре у окруженю конкретней нарациї, як фарба у чарнобилим тексту, чи на чарно-билей фотоґрафиї, винїмково ефектно подцагує тот цалком персонилизовани елемент дожица общого. Значи, кед же Жирош сце остац xронїчар, вец му досц тоту поему обявиц як xронїку, превериц кажди елемент документарносци и то шицко. Кед же сце постац писатель, вец го чека рудокоп у котрим з громади словоx виошива племенити метал котри будзе вельо, вельо менши по формату, алє з вельо векшу специфичну чежину.

( ГАРДИ-КОВАЧЕВИЧ, Ирина : IV. Библиоґрафия под 35 )