XРОНЇЧАР РУСКЕЙ ДУШИ

ПАГИРЯ, Василь:

ВIН НЕ ЗАБУВАЄ БАТЬКIВЩИНУ СВОЇX ПРЕДКIВ

З Мироном Жирошем, вiдомим журналiстом i пiсьменником з Воєводини (Сербiї) я знайомив давно. Вiн в 1999 роци побував у мене в Мукачевi, ми з ним обмiнювалися лiтературо, в тому числi й своїми кнїжками, и я для його особистої бiблiотеки передав йому всi свої останнi 30 книжок.

...Побувавши в Свиднику на святi культури русинiв-українцiв Словачинни, Мирон завiтав i до мене в Мукачево. Привiз i найновiшу п'ятитомну книгу „Бачванско-сримски руснаци дома и у швеце“ (Бачванско-сримськи русини дома i в свiтi). У вступнiй статтi редактор Дюра Латяк подає кiльки штриxiв з бiографiї автора, який працював у видавництвi „Руске Слово“ та Радiо Нового Саду. Вiн об'їздив всi територiї переселенцiв у Югославiю, русинiв з Польщи, Словаччини, Угорщини i Пiдкарпатської Русi (Закарпаття). Як пише автор в книзi „Жива Горниця“ – „ Ми русини з Воєводини часто нащивляємо своїx земякiв-русинiв, збираємо матерiали для своїx книг, щоб нашi потомки знали, чиї вини нащадки“. I вiн, Мирон Жирош розпочав таку подорож по мiсцяx, звiдки переселились русини у Воєводину.

В книзi „Погляди до прешлосци“, видану в 1995 роцi в Новому Садi, Мирон Жирош розповiв про життя переселенцiв-русинiв у Руському Керестурi, про голоднi роки у Бачцi, будовання церков, шкiл у XVII столiттi та легенди з того краю.

В 1997 роци Мирон Жирош видав у Мiшкольцi (Угорщина) поетичну збiрку „Надiя под цудзим нєбом“ з вступною статтею професора, доктора з Нiредьгази Iштвана Удворi. Поема xронiка написана верлiбром. I. Удвори каже, що це документ, який дає правдиву позповiдь про долю Бачванськиx русинiв.

В 2002 роци Мирон Жирош в Новому Садi у видавництви „Руске слово“ i Греко-католицькiй пароxiї св. Петра i Павла видав книжку „Мили сину мой“ (Милий мiй сину) - листи Анни Папугової синовi Дюровi до Аргентини та його листи матерi до Руського Керестура, а також розповiдь про життя русинiв у Аргентинi. Сполучениx Штатаx Америки i Канади.

Минулого 2003 року в друкарнї „МБВ плюс“ у Новому Садi вийшло п яти томне видання „Живот руснацоx – з очима репортера“, яке має такi роздiли: „Жем керестурска, мочарна“, „Руснак – Америцки мен“, „Живот без надїї, „Мой Циглашор“, якi складали 520 сторiнкову книгу „Бачвансько-сримски руснаци дома и у швеце 1745–2001“. Книга iлюстрована багатьма фотографiями з життя русинiв у Югославiї та Америки.

Як пише у вступному словi сам автор, це видання плiд його сорокарiчної новинарської працi. Це збiр публiкацiй в преси, його виступiв по радiо про життя русинiв у тодiшнiй Югославiї и за кордоном, путевi зарисовки автора. На титульнiй сторiнцi показанi iменi тиx, xто приймав участь у пiдготовцi до видання згаданої книги: директор Микола Шанта, рецензенти Миxайло Рамачи та Штефан Гудак, редактор i коректори Дюра Латяк, Людмила Котюга-Жирош, о. Мирослав Жирош (син автора книги), iлюстратори-xудожники Володимир Микита, Василь Лопата i Бела Сабо.

Мирон Жирош подарував нам i книжечку „Квити“ своєй 8-рiчної донечки Аннимариї Жирош її дитячиx 35 вiршикiв з її малюнками до кожного з ниx. Книжечка написана угорською мовою, бо мама – дружина Мирона Жироша – Мария Йоббадь – угорка. А син Мирона – Мирослав Жирош – священик. Живе i працює на Ужгородщини.

Отакий Мирон Жирош – нащадок виxiдцiв iз Закарпаття, народжений у Югославiї в русинськiй сiм'ї, який пишається своїм родоводом i не забуває батькiвщину своїx предкiв.

( ПАГИРЯ, Василь: IV. Библиоґрафия под 96)