XРОНЇЧАР РУСКЕЙ ДУШИ

РАМАЧ, Миxал

ПИЯТИ ТОМ ПРИНОШИ ДРАГОЦИНИ МАТЕРИЯЛИ З БЛЇЗШЕЙ И ДАЛЬШЕЙ ПРЕШЛОСЦИ РУСНАЦОХ

(Рецензия, виводи)

Пияти том хронїки „Бачванско-сримски Руснаци дома и у швеце” Мирона Жироша чежко дефиновац. То источасно новинарски репортажи, валалска хронїка и авторово здогадованя. Кнїжка ма штири часци: Жем керестурска мочарна, Руснак – америцки мен, Живот без надїї и Мой Циґлашор . Вона резултат длугорочней роботи автора и приноши драгоцини шведоченя и податки о прешлосци Руснацох. У предходних томох своєй хронїки автор рушал, насампредз, од документох. Основа тей кнїжки – здогадованя людзох и самого автора. Єдна часц текстох обявена на радию и пренєшена є на папер без значнєйших интервенцийох.

У першей часци Мирон Жирош, менєй на основи документох а баржей на основи власней визиї, пробує реконструовац живот Руснацох у чаше селєня до Бачки и такой по приселєню. Автор руша од историйних фактох и даєдних историйних особох и провадзи их у каждодньовим живоце: як ше селєли, як правели хижи, як обрабяли жем док нє зродзели перши урожай. ... Публициста Жирош описує тото цо ще найвироятнєйше случовало; понеже нїґдзе нє пише же було иншак, мож предпоставиц же було праве так.

Мирон Жирош роками зберал свидоцтва о одходзе и живоце Руснацох у Америки на самим концу ХIХ и у перших дзешецрочох ХХ вика. У поглавю Руснак – америцки мен вон позберал здогадованя тих цо робели у Америки або їх потомкох. Пред читачом ше шорую числени судьби и животни драми, приповедки о трапеню рускей худоби у Краю и ище векших мукох у Новим швеце. Нїхто у нас потераз нє позберал тельо податки о руских “Американцох”.

У трецей часци Жирош пише о одходзе и живоце Руснацох у Дальским риту медзи двома шветовима войнами. Була то ище єдна траґична епизода у историї рускей дияспори у Бачки. Главне жридло авторови и на тот завод здогадованя людзох хтори ше до Риту селєли з велькима надїями, а праве кед ше кельо-тельо змогли – вноци мушели сцекац зоз тим цо могли вжац на кочи и до рук. Понеже найвекша часц документох з того часу вироятно затрацена, а и тоти цо ше даґдзе чува нє преучени, Жирошова хронїка надополнює тото цо ище нє зробели историчаре. Тота хронїка, затераз, найширше ошвицує нєщешлїво завершену колонизацию керестурскей худоби до Дальского риту.

Остатня часц, могло би ше повесц, моноґрафия єдней часци Руского Керестура. Точнєйше – єдного шора, Циґлашора. Жирош подробно описує розвой тей часци валала у прешлосци и живот Циґлашорцох: хто дзе бивал, хто цо робел. Жридло му народне паметанє и власни здогадованя. Ту дати числени податки о привредним и дружтвеним живоце, а за найновши час и статистика о нєшкайшим Циґлашоре. Така хронїка по нєшка нє написана анї о єдним нашим валалє, а поготов о єдней його улїци.

Пияти том хронїки Мирона Жироша приноши драгоцини материяли з блїзшей и дальшей прешлосци Руснацох. Часто пренаглашено патетично, автор указує же Руснаци були, насампредз, барз роботни и же им главни порив за селєня давала жажда дойсц до власней жеми, хтора була главне жридло валалскей еґзистенциї.

У Новим Садзе, 10. януара 2003. року

( РАМАЧ, Миxал: IV. Библиоґрафия под 79)