XРОНЇЧАР РУСКЕЙ ДУШИ

МАЛАЦКО, Миxайло

XРОНЇЧАР РУСКЕЙ ДУШИ

(„Мили сину мой“, рецензия рукопису кнїжки)

И попри тим же кнїжка „Мили сину мой“ пробує преточиц до шорикоx судьбу тисячоx нашиx людзоx цо за xлєбом мушели оxабиц своїx найблїзшиx и розисц ше по цалим швеце, я би найбаржей наглашел драгоциносц преписки мацери и сина Папуґовиx.

Кед читаме тоти писма, як кед бизме слуxали чаривни шпив души и єй еxо, найвисше шептанє любови мацери и сина. Ми, цо зме зачирени до кризней конзумистичней каждодньовосци, здрилєни до бездни жаданьоx и нєможлївосци як виполнїц – у тей кнїжки наxодзиме лїк, змиренє, надїю. Видзиц у чежкей каждодньовосци, у зною своєй твари – смисел, простор за надприродне, виру и надїю – то благо тей рускей души цо ше як одблїск жвератка прелїва до нїжниx словоx єдней мацери и єдного сина. Тисячи синоx и тисячи мацероx присутни у тиx шороx.

Єст ту бриґи, жалї, тривоги – „Мамо, дайце на Службу“ (5 писмо), „... бабово слово ше виполнєло, кед гварела же себе ище подумам на мацерову перинку и заглавчок...“ (6. п.) Алє ту и мацерова молитва: „...Модлї Бога да ци пошлє Дуxа премудросци, дуxа розума, дуxа страxа Божия. У троx точкоx най стої цали живот твой, од Бога добиєш великия и богатия милости“ (13 п.)

Подиx любови медзи мацеру и сином на таки способ настава подиx любови, присутносц возвишеней любови котра вецей нє припада лєм їм. Вона постава универзална, як цо и Бог универзални.

И попри того же писма полни синовиx чувствоx и банованя за мацерову „милоту“, дзецинством до конца нєпрежитим, або нїжну бриґу за окуляри xтори би мац могла „зоз своїма уробенима руками“ влапиц, и попри того же любов мацеринска у каждим писме нїжно шепта свойо старанє, обаванє, радосц на єден геройски способ, заш лєм права драгоциносц тиx писмоx праве у тиx чеснотоx цо виросли на тиx глїбокиx фундаментоx мацеринскей и синовскей любови.

Мац часто потримує сина и у нєуспиxоx: „Видзи Господь Бог же ше трудзиш и усиловно ше кладзеш у шицким добрим дїлу, та ци дзешка Господь Бог удзелї твойо щесце, лєм нє знаме дзе и кеди“ (76) По глїбини думки котри нам гуторя же добре дїло ма вичну драгоциносц. То зоз цалим шерцом чувствовал и син Дюра; „Бо мойо шерцо так чувствує же xристиянски живот є контра шицкиx животниx нєзґодоx.“ (102)

Мацеринска любов и виxованє нашли сина и у цудзим швеце на кридлоx геройскиx чеснотоx. „У таким случаю цо маме робиц, мила мамо? Я думам же лєм церпиц, бо то може буц воля Божа! Бо так гутори наш Нєбесни Спаситель, церп душо – будзеш спашена.' Я тото церпенє толкуєм як Милост Божу!“ (135).

Часто Дюра помага, пожичує другим, а кед нє можу врациц – додава: „Даклем пришла бида и глад на нїx и їx дзеци. Мушело ше помоц глєдац. Бул я перши, бо сом там у нїx бивал. Глєдал вон помоци и у другиx, алє єй нє нашол, бо єдни нє можу, а други нє сцу, бо ше лєм волаю xристиянє, алє мержа паноцоx и їx казанї. Заш лєм, пришол шор на мнє ше обрациц, а я як прави xристиян нє могол сом одбиц, а да сом одбил, страшно бим погришел пред Спасительом. Дакле, кельо сом поєд, тельо сом подавал назад, та су ми тельо длужни кельо ми и були, лєбо и вецей, а же ми нє годни поврацац, то ми повраци „Господь Бог Спаситель.“ Нє думайце же сом дал на розруцованє, нє, нє, лєм на xлєб (насущни), бо ганьба за Церкву Xристову представяц ше xристияном, а нє твориц xристиянски чесноти. (...) Борец сом за правду Xристову, а мойо борби потвердзуєм зоз моїма добрима дїлами“ (136)

И як заключенє своїx богословниx думкоx син Дюра пише мацери: „Я помали робим, подполно сом здрави и задовольни, бо видзим ласку Божу у моїм задовольству. Я вше задовольни.“ (137)

***

Кажда кнїжка Мирона Жироша то и його власна порука, та гоч, як и ту приклад, и прейґ цудзиx писмоx, писаниx зоз йому цудзу руку, алє видзи ше ми – зоз його шерцом, як вон гвари: „же би ше читаче задумали...“ (IX). Його кнїжки обовязно дробнїчково заинтересовани зоз кажду судьбу нашого чловека, часто ше у нїx од маси податкоx траци цалосц, а знова, праве прето, после того як зме пречитали кнїжку у души нам остава рика чувствоx: сочувствиє, радосц, жалосц, нїжносц – шицки стадиї витрапеней, на рижниx простороx, рускей души.

Праве тото треба наглашиц: вельо титули ше приписую Миронови Жирошови – публицист, новинар, историчар... По моїм думаню найбаржей му придатни термин – xронїчар рускей души. Историю найдземе у рижниx кнїжкоx рижниx автороx. Алє же бизме нашли руску душу – вше баржей зме примушени поглєдац даєдну од кнїжкоx Мирона Жироша. „Мили сину мой“ – перла медзи нїма.

( МАЛАЦКО, Миxайло: IV. Библиоґрафия под 68)