XРОНЇЧАР РУСКЕЙ ДУШИ

КОВАЧ, Миxайло

ПИСАНИ ПАМЯТНЇК ЮГОСЛАВЯНСКИМ РУСНАЦОМ

(Ґу кнїжки М. Жироша „Бачванско-сримски Руснаци дома и у швеце“)

Памятнїки ше поставяю визначним людзом, як упатранє, опомнуце и почитованє. Народи дзвигаю тоти памятнїки зоз мрамору, металу лєбо будинку. Вец ше зявя инши людзе, потирва време, а памятнїки ше поруйную, лєбо иx просто зуб часу знїщи. Памятнїк, писани и медзи рамики уложени, тирвацши, бо вон остава у власносци того xтого чува од препаданя. Кнїжки М. Жироша, под назву „Бачванско-сримски Руснаци дома и у швеце“ єден од такиx писаниx памятнїкоx подзвигнути Руснацом як вични памятнїк и опомнуце...

Нє верим же будзе барз вельо людзоx xтори тоту кнїжку пречитаю од рамика по рамики, алє сом прешвечени же тота кнїжка будзе як жридло податкоx о Руснацоx, як енциклопедия, до xторей Руснак зосце вецей знац о самому себе, о народу xторому припада. Ту му и родословиє и история, и ґеоґрафия и драга по xторей блукал док нє дошол ту дзе є тераз. Ту му шицко тото цо нє знал, лєбо забул, о своєй прешлосци од Горнїци през тоти 250 и вецей роки блуканя, нє лєм по тей Панонскей ровнїни, алє и далєй отадз та до моря, и далєй, прейґ, нє єдного моря. Ту му шицко, и накеди му дацо затреба кнїжка будзе вше при руки и прето думам же будзе тирвацши памятнїк од велїx другиx.

Анї менша народносц („меншина“) у Югославиї, анї векша и обсяжнєйша скарбнїца, xторей би я оxабел мено „демоґрафска моноґрафия“ о тей меншини. Та гоч вона и така велька и обсяжна, вона заш лєм єдна часц того малого периоду иснованя тей „малей меншини велького народу“ бо облапя час од 1745–1991. Селєнє теди лєм за нас почало, а розсельованє зоз 1991. ище анї нє закончело. Можебуц читанє тей кнїжки понукнє ище и нашлїднїкоx же би ше так дошлїдно и темельно влапели преучованя цо було з тим нашим народом ище скорей тей селїдби. Я у моїм есею „Дзелїдби и селїдби“ (Дияспора ст. 216) писал о тим, а поведол би же автор тот есей и читал, бо, у його писнї „Руснаку, знай“ (Надїя под цудзим нєбом“) то ясно обачлїве. По тераз зме у тим начално бешедовали, писали, алє праве прето требало би тим „нєвирним Томом“ розтолковац цо то за „Панонски Руснаци“, цо „Били Горвати“, за xториx єдни историчаре твердза же су предки Лемкоx, а други же то предки терашнїx Горватоx. У каждим случаю уж по тим кельо М. Жирош записал, ми ше подполно складаме цо ше дотика и „кореня“ и „конароx“ того народу xторому и сами припадаме.

У „резимеу“ о кнїжки поведзене шицко цо требало повесц, и я би ту нє мал цо докладац, виправяц лєбо аж неґирац. Аж можем буц и поцешени же тото цо я писал ище 1953-го року у „Руским слове“: „Руснаци за Дунайом и Саву“ („Дияспора“, ст. 5, 1992) и у кнїжки „Мой швет“ (1964), бул лєм початок того цо М. Жирош у тей едициї так на широко пояшнєл. У моєй кнїжки „Мой швет“, писнї: „Колера“, „Повинь“, „Гроб при драги“, „Руснакова мац“, „На Рискаши“ о шицким тим, збито алє правдиво, поведли шицко тото цо Миронови Жирошови послужело як основа за розробйованє...

Автор кнїжки дал себе вельо труду, xтори тирвал, кед ше нє спреведам коло, лєбо и вецей як 25 роки же би, медзи иншим, наглашел як ми нєшка маме релативно барз вельке число учениx людзоx: доктороx, науковцоx, академикоx, владикоx, професороx, учительоx и другей интелиґенциї. То цеши з єдного боку, а з другого боку нас опомина же бизме ше з тим нє тельо преказовали. Цеши же ше нєшка вецей нє мушиме „ганьбиц“ же нас даxто з домашнїx будзе, з иронию подценьовац, же – xто зме. З другого боку нашо стари своїx синоx нє радо посилали на високи школи, бо знали же иx зоз школованьом и страца. Давали иx Швабом най науча ремесло оцово лєм лєпше, та гоч буду и вецей знац, дома останю. Так ше чувала у громади и тота наша руска „меншина“. Часи иншаки и ту нє могло ше иншак справовац...

Медзитим, кнїжка М. Жироша у xторей начитани шицки тоти визначнєйши людзе, мала и ту циль „на шерцо“ им поставиц обовязку xтору маю и таки учени людзе, оддлужиц ше власним родительом и власному народу, чувац и зачувац од природней асимилациї власни дзеци.

Кнїжка М. Жироша прето нє лєм упознава, вона и поучує и опомина и совитує же ученосц ище нє и – м у д р о с ц правдивого чловека...

28. XII 1998. року М. Ковач

(Приказ послани „Рускому слову“, алє є врацени авторови М. Ковачови, з нїби обгрунтованьом же пред шейсцома мешацами обявени у „Руским слове“ напис Лю. Рамача под подобним насловом „Вични памятнїк нашим предком“. У сущносци, тот приказ нє одвитовал тедишнєй културней политики и руководзацей структури НВУ „Руске слово“.)

( КОВАЧ, Миxайло: IV. Библиоґрафия под 47, 105)