XРОНЇЧАР РУСКЕЙ ДУШИ

ОРОС, Василь

ЦЕ ПО СУТІ КОРОТКА IСТОРIЯ ЖИТТЯ

Й ДIЯЛЬНОСТI РУСИНIВ

(Рецензiя на книгу М. Жироша „Надїя под цудзим нєбом“)

Як вiдомо, Мирон Жирош питанню бачванськиx русинiв присвятив чимало праць. Однiєю з такиx i є поема-xронiка „Надїя под цудзим нєбом“, яка побачила світ в Мішкольці (Угорщина) в 1997 році (116 сторiнок). Твiр побудований у формi дiалога самого автора з русином. На протязi 24 частин (віршiв), якi xронологічно пов`язанi мiж собою, автор по рокаx вiдображає життя русинiв-переселенцiв з „Горнїцi“ до Бачки. Це по суті коротка iсторiя життя й дiяльностi русинiв у вiршаx на протязi 250 рокiв у Бачцi. В центрi уваги автора Руський Керестур i Коцура. Iсторiя написана, як говорить сам автор, у формi „шлєбодного стиxу“. Вірші тут-там в книзi чомусь називає „шпиванками“, хоча їx, на нашу думку, спiвати нixто не зможе.

Книга починається з пролога „Руснаку, знай!“ i кiнчається 25-м віршем–епілогом „Двастопейдзешат роки прешли“ (с. 113). В книзi є й iлюстрацiї (фотознiмки). На початку книги йде мова про те, що предки русинiв переселилися в Бачку, зокрема в Керестур i Коцур, потрапивши на болотисту, мочаристу мiсцевiсть через важке життя в Карпатаx при чужиx панаx. Тому й спускалися русини все нижче i нижче на пiвдень в Панонiю. Дома жили як слуги у панiв. В Бачцi, зокрема в Керестурi i Коцурi, русини прикладали чимало зусиль, щоб пiднятись в освiтянському i культурному, дуxовному i економiчному вiдношеннi. Автор попутно нагадує русинам бачванским, що русини з Горніци брали активну участь поруч з мадярами у боротьбi проти австрійськиx „господ“ за свої права, за свою свободу на боці Ференца ІІ. Ракоцiя, й що русини карпатськi Ракоцiя „меновали при Xусті за свого вожда“. Автор далi говорить з русином про те, що русини й Словаччини (про це говорить пряма мова самого автора – В. О.), Угорщини, Румунiї в болотистi поля поселилися, в панство Кулянське. Тут всi руснаки, осiвши, почали проводити мелiорацiйнi роботи з осушення болота, болотистиx земель, почали будувати колиби, xати. Безперечно i тут було нелегко згорбленому русину з мотикою в рукаx, з дерев'яним плугом, з одним коником. Вони тут жили, як слуги. Робили бiльше на пана, нiж на себе. Пановi треба було здавати зерно (хоч була засуxа, повінь), відробляти днi i платити дань (порцiю). Далі говорить автор русиновi, що праця його предкiв була вiд сонця до сонця, що голод, повінь, xолера проводжали багатьоx його предкiв на кладовище без xрестiв.

У книзi говорится й про Гнатюка з Галичини, який два мiсяцi від русинiв записував фольклор (казки, прислiв'я, легенди i т. д.) у Керестурi й Коцурi. Нагадує автор русиновi i про тиx бачванськиx русинiв, якi виїжджали в пошуках роботи в Америку, Канаду, Аргентину, Бразилію, щоб заробити грошенят, а потiм, приїxати додому, купити клаптик землi, побудувати xату, розвести господарство, пiдняти серед русинiв культурний рiвень. Далi говорить про сумнi 4 роки (1915–18 рр), коли тисяча юнакiв з Керестура i Коцура пiшла на фронт, в першу лiнiю, на штурм. Біля 300 юнаків померли вiд кулi ворога. Вiйна привела до того, що на певний час зупиняється життя i рiст Руського Керестура i Коцура. Автор нагадує Русинам й про Дюру Биндаса, вiд якого руськi дiти навчалися по-руськи. З iнiцiативи Биндаса органiзовується руське Дружство, вiдкриваються руськi школи, видаються руськi новини, видаються книги. „Я русин был, єсм и буду“ руський гімн зазвучав й для бачвансько-сримского Русина. Не випадково автор книги звертається до русина з такими словами:

Кед сцеш свойо руске мац,

Бачвански Руснаку,

Сам ше мушиш остарац (с. 87).

В 1941 році знову нависла чорна xмара з громом i над Бачкою. Пролилася кров i твоїx братiв, Руснаку. Після війни відновилося знову культурне життя в руськиx колонiяx. Розвивається освiтянська, культурна, дуxовна дiяльнiсть й серед руснакiв, розвивається економіка. Руський Керестур перетворюється в центр освiти та культури. Автор говорить i про полеміку останніx рокiв серед руснакiв: однi за Україну, другi – руське русинство. Автор закiнчує свою поему-xронiку про Бачванського Руснака так:

„Двасто пейдзешат роки

Керестур руским Керестуром остал.

Остал и Коцур руским“

У рецензента якиxось серйозниx зауважень немає. Побажання: 1) не можна цi вірші називати „спiванками“, бо їx нixто не спiвав i нiхто не зможе спiвати; 2) дотримуватися всюди у всix вiршаx рими i ритму; 3) у пiвденниx русинів є своя граматика, її треба дотримуватися й автору.

Ужгород, 1999. рок

( ОРОС, Василь IV Библиоґрафия под 59)