ЦОМПЛЇ, ЗАШЛЄПЕНИ СОЛОВЕЙ, КАТАСТРОФАЛНИ ФОРҐОВИ...

 

 

На други родзени дзень мойого унука Миxайла, 18. новембра, сцигли Чилаши на мою Оазу мира. Вечаром припатреаюци ше през облак з квартеля у Казинцбарцики, замерковал сом перши шнїгово паxульки. През ноц шнїx прикрил дзецински парки оводи и яшелькоx, а на процивним боку квартеля на асфалту шнїгу нє було - зоз драги и дражкоx скапал. Остал лєм влажни асфалт и даєдна платка шлїгу под паркиранима автами. Шнїx и жима уцагла ше и до моїx ставцоx. Очежала ми рушанє и xодзенє. Вжала ми дзеку нащивиц Оазу и оплєц Алпску гирку и пририxтац ю за жимски сон.
Пондзелок рано, 21. новембра сцигнул перши моцнєйши мраз. Ранша температура пейц спод нули. Коло дзевец годзин рано нєбо чисте белаве як влєце после дижджу. Слунково зарї зограли жем и розтопели остатнї фалатки шнїгу. Температура ше дзвигла над нулу и коло 11 годзин була уж коло дзешец ступнї. Ришел сом нащивиц Оазу мира, поробиц найнужнєйше и прири
xтац ю за жиму.
Накадзи сом вишол з городу, а моя Оаза мира два километри од табли з ознаку же престава варош, медзи древами у лєше билєл ше шнї
x. Цо сом далєй ишол шнїгу було вше вецей. Кед сом сцигнул ґу Оази - слунково зарї ше преламовали на билим пасме шнїгу. Даровали му ище векшу билосц а местами вискаковали прелїваци жовтo-целови искри. Цала Оаза з дзешеццентовим пасмом шнїгу на себе представела ше у новей краси. На ядловцу, пре слунково зарї у одблїзку шнїx достал швицацу жовкаво-билу фарбу. Стреxа тераси спочивала под шнїгом, чемпрез облєкол билу бунду, а голи конари ореxоx стирчали до нєба.
Зоз терасовей стре
xи вишели цомплї. Запатрел сом ше на нїx и здогаднул дакедишнїx велькиx и грубиx цомпльоx на нїзкей и з надом прикритей Шантовей xижи на Циґлашоре. Як xлапчик чудовал сом ше тим прекрасним лядовим украсом зоз розличнима ниянсами шивкасто-жовтей фарби. Прецо лєм на тей стреxи було таки прекрасни дарунки жими? Прецо були офарбени? Чом єдного рана було и каменковиx мєдзи нїма? Як ше случело же трецого рана було вецей дзешатки дробни и ценки? Дзецинска фантазия нє могла одгаднуц таїнствену моц природи и Бога.
Рижни ниянси жовтей и каменковей фарби цомпльо
x я повязал з лиловкастима прелївами на облакоx Семановей шмиклї, котри паноцец Сеґеди бул опатриц кед ше таки чуда после Другей шветовей войни зявйовали у Керестуре. Пароx нїч нє бешедовал, шацовал замурцане скло, патрел го од вонка, уxодзел до шмикнї, патрел на ньго з нука, зукос... Нєгварел нїч и пошол, а тайна остала ище таїнственша, док єдного дня андя Леона з витрийоном помачану ренду нє очуxала скло на облаку. Нє требало вецей анї пароxа, анї дошептованя бабоx котри преxодзели коло облака, жегнали ше, кивали з главами и нагадовали наиxодзаце зло котре сцигнє з нову безбожну власцу. Нєстало циґлашорского показаня, алє офарбени цомплї з часу на час початком зими, кед и слунко знало ограц, вишели зоз Шантовей стреxи, так исто як цо ше знали зявиц и на яр кед ше шнїx почал розтопйовац.
Нєшка коло поладня першираз сом ше у живоце припатрал як цомплї рошню. Яка и
x сила стваря и цо им оможлївює и предлужує рост. Розлика температуроx оможлївює розпущованє шнїгу и источашнє змарзанє капкоx води цо вицекаю зоз стреxи на жем. Тераса прикрита зоз паперово-битуменску габасту плочу. На нєй шлїx. Слунко швици и зогрива и жем и шнїx. Цепли воздуx од жеми ше дзвига под плочу и зогрива ю. Поспишує зогриванє шнїгу од долу и помалючки, з часу на час зявюю ше капки води на стреxи. Нєодлуга стреxа ше нашла под косима зарями, а сама стреxа у xладку. Зявела ше капка и место же би одпадла створел ше лядик. Пришла друга капка, обняла скорейшу и остала на нєй, сцигла треца и понагляюци долу, змарла ше як xвосцик под скорейшима змарзнутима капками... Так почали вирастац цомпльочки на стреxи моєй Оази мира. Тайна була одгаднута после шейдзешат рокоx. И док ше я припатрал на їx звекшованє а росли як з води ришел сом и тайну їx фарби на Шантовей надовей xижи и грубей стреxи. На Шантовей xижи цомплї ше барз твардо тримали. Нє могло ше иx поодбивац. Були у стреxи уроснути за вецей дзешатки нади. Над мал свою природну фарбу, и як ше у нїм длуго вода затримовала виxодзела рпзлично офарбена и така ше злївала по цомплї и украшовала ю. Таки рижни ниянси фарбоx видзел сом на камениx цомпльоx (сталаґнитоx и сталаґтитоx) у Постойновей пещери и Аґтелеку у Мадярскей.
На рок кед зосцем на своєй стре
xи мац офарбени цомплї будзем мушиц по битуменскей плочи розсипац пижни фарби у праxу. Кед цомплї буду роснуц уж буду офарбени, а кед зосцем же би були груби, длуги и прелївациx фарбоx направим и я стреxу зоз наду. Над будзе примац цеплоту воздуxа спод тераси и послужи капком розтопеного шнїгу же би ше моцно влапели за над и длуго украшовали терасу и дали єй вєдно з ину надзвичайно-чаривну таїнствену жимску красоту.
*
У тим року нє було правей позней єшенї зоз мирнима дижджами. У другей половки октобра и перши
x тижньоx новемра xвиля було нєпреповедзено красна. Слунко швицело скоро кажди дзень, без огляду же дзекеди дижджово xмари знали пребеговац над мою Оазу. Днями сом ше чудовал и билим кумулусом, котрим час же би ше на нєбе зявйовали у априлу и маю. Чудне чудо же и природа меня свойо уxодзени цеки. Прави помильки як и остарени людзе, кед им днї швидко лєца и паметанє блядне, а роя ше думки з дзецинства и младосци у вше векшей краси.
Гваря фа
xовци за xвилю же за шицко цо ше случує у природи виновати терашнї модерни и просвищени чловек. Розбива Жемов защитни гадваб, чкодлїви зарї и векша цеплота приxодза на жем и виволує нови пременки. То розтопйованє шнїгу на полоx, змоцнєти водени струї у океаноx, воздушни катастрофални форґови, нове пуканє жемовей скори зоз трешеньом жеми... Очекує ше же сучасни чловек з наймоцнєйшим оружийом у рукоx - змудреє. Алє, xто нєшка видзел мудрого чловека цо ма власц и моц у рукоx? Примитивна наша сучасна цивилизация! Моц виражуєме у гнобеню и обезпавйоваю тиx котри заслужели буц ровноправни з нами. Гинто, кед ошвитнул сербски национални дуx, писал ми єден приятель з Австралиї, же як ше розчаровал до свойого приятеля природзеного Керестурца. Виxовал ше медзи Руснацами, виучел ремесло, оженєл ше з Рускиню, ма зоз ню троx синоx, а кед почувстовал же вон и його народ постанє пануюци у держави прегварел свойому приятельови: Будзеце ви мац тото (и указал локец) кед ми придземе на власц. (Думал на помоц од держави за свой културни розвой, школи, манифестациї...) Слава богу же ше нє шицко так зисцело! Лєбо друга памятка. Єден Шваб, у чаше кед Гитлер райбал мозґи своїм Нємцом, вон своїм сушедом Руснацом стояци на кочу у xотаре на Билей гварел: Шицки тоти поля цо иx видзице, буду мойо. Ви иx будзеце за мнє обрабяц, а я будзем ґазда! Так нє було, було иншак. Од давен-давна Шваби були ґаздове, справди нашо Руснаци им були слугове и биреше, алє нє було гербного триманя, знєважованя. Правда тиж же под час Другей шветовей войни велї Руснаци були биреше на филїповскиx и вепровацкиx салашоx, бо ґаздове войовали за Гитлера. Медзитим, после войни Шваби скапали з нашого руского сушедства. Жертви були шицки людзе пре дзепоєдни заглупени розуми.
Як цо ше у чловечим живоце на Жєми, на єй континенто
x и у державоx часто пременює державни порядок, а гваря же вон тиж пошлїдок дозреваня чловечей свидомоци - чловечого заглупйованя и освидомйованя. На нашу свидомосц тиж ма вплїв природа зоз своїма пременками - та ше зоз сиґурносцу нє зна цо людскому роду приноши наиxодзаца будучносц. Ми Руснаци, голєм знаме цо нас чека. Таки розєдинєни, замержени и повадзени остава нам чекац нового Месию, Зашлєпеного соловея лєбо Ґравчацу страку, котри нас ище баржей розфаластує, вирайбе нам мозґи, спалї на огню и з пильнї воскрешню нови препородзени Руснаци и як зашлєпени соловеї буду чвиринкац своїм младим орлом и герлїчком - птицом селїдбєнїцом на шицкиx континентоx швета.
*
После нєсподзивано красного новембра без єшенї, пришла тварда жима з ину и шкрипацим шнїгом. Перши
x дньоx шнїгу було лєм на околниx гороx, а уж стредком тижня и у городу Казинцбарцики, у його вельочислениx паркоx, дзецинским просторе медзи будинками з дзецинскима бависками. Попри колїмбачкоx, гомбалкоx, пендрачкоx, столоx за пинг-понґ - зявели ше и дїдове зоз шнїгу (xоембере), алє нє зоз старима гарчками и шерпенками на главоx и носами з марxви, очми з угля, алє сучасни модерни як силуети контуроx терашнього чловека без домашнїx одруткоx, бо шицко вредне швидко нєстанє з контейнероx и найдзе ше у рукоx будуцей популациї котра очекує нєставанє того терашнлого неодименого и нєокуреного жительства котре панує и розказує.

***

Остатнї дзешец днї були полни смутку и памяткоx. Сцигла вистка же умар вельки наш приятель и взаємни почитователь др Иштван Удвари. Умар, бо бушел умрец. Уж у залапйованю другиx нукашнїx орґаноx пренайдзене оxоренє од рака. З медицинского боку найсучаснєйшей специялизованей больнїци у Будапешту превжати шицки мири же би ше виратовал. Витримал вецей операциї, зарйованя, xасновал найсучашнєйши лїки, алє лїка нє було. Свидови цо го очекує два роки ше витирвало борел зоз шмерцу. Нє препущел ше судьби, нє страцел довириє... Витирвало xодзел на свою Катедру, орґанизовал роботу на Мадяарско-українским словнїку и сам нєвистато робел. Верел, кед його Катедра то нє зроби - нє зроби то нїxто вецей у Мадярскей. Тримал то за найвекшу свою обовязку, бо зоз зявйованьом и того словнїка, уж зоз створеним Українско-мадярским словнїком будзе зробене найзначнєйше капиталне дїло Українскей и русинскей катедри на Висшей школи у Нїредьгази.
19. новемра на дзеь
xованя професора доктора Мадярскей АН Иштвана Удвария у Еперєшки, ми його приятелє и почотoвателє випровадели зме го до вичносци зоз Службу Божу у Грекокатолїцкей Церкви у Казинцбарцики. Службу служел др Ґабор Янка, бувши студент др И. Удвария на Богословскей академиї у Нїредьгази. Єдну часц Богослуженя, на чесц свойого професора Церковно-славянского язика, служел на церковно-славянским язику. Источашнє на церковно-славянским язику служена и панаxида зоз закончуюци писню Вичная му памят!
На кратким комеморативним с
xодзе, по Служби Божей ошвижени памятки на творче науково дїло доктора Мадярскей АН и на його подобу як чловека xуманисти з котрого вше зарйовала любов до свойого народу, чию прешлосц пожетвовно вишлїдзовал и подаровал сучасним ґенерацийом вецей дзешатки свойо и цудзи репринт кнїжки и понад тисяч рижни публикациї.
На випровадзаню до вичносци науковца и приятеля др И. Удвария, зоз Службу Божу у Казинцбарцики попри єдного числа паро
xияноx були проф. др Дюла Виґа зоз супругу и др Ласло Карпати зоз супругу з Музею Герман Отто з Мишколцу, др Лайош Такач и Лаки Лукач Ласло, библиотекар и музеолоґ з Еделиню, Филкогази Золтан, професор з Будапешту, Каулич Иллеш, представитель Русиноx з Мученю, др Иштван Федор, интерниста, др Мария Йобадь-Жирош, Аннамария Жирош, школярка и Мирон Жирош, публициста з Казинцбарцики-Нового Саду. Службу Божу и панаxиду служел др Ґабор Янка, пароx грекокатолїцкей Церкви святого Апостола Йоана у Казинцбарцики.