ПОПУЛАРИЗАТОР ПРЕШЛОСЦИ СВОЙОГО КРАЮ

(Ґу 85-рочнїци од народзеня Василя Пагирї)

 

 

 

У обисцу-гаю, на побрежю рики Латорици, префинєней и крегкей русалки, ище без ярнїx прикраскоx, алє уж по ярнїм слунку, з белавим нєбом над Мукачевом нащивел сом колеґу по пирку, публицисту и литерату, почесного граждана городу Мукачева, приятеля Василя Пагирю.

Першираз зме ше стретли пред седем-осем роками. Упознал сом го прейґ його дїла, пречитал сом приказ його новей кнїжки Мукачево и Мукачевци у новиноx Нове життя. Обявени приказ нє бул звичайни по змисту алє ширше залапел його потедишню творчосц. А його творчосц, домолюбивосц краю и завичаю, прешлосци и терашньосци, през дїло и його творительоx, родзениx под тим нєбом и преселєниx до вецей местоx и городоx України и швета нагадла ми зродну душу, блїзку и пожертвовну котра зоз найвекшу щиросцу дарує свойо знанє своїм читательом, приятельом и людзом доброго шерца.

Нє спревед сом ше...

Накадзи зме ше видзели, прегварели такой зме ше порозумели. И я робим подобну роботу як и його, алє його робота доцильнєйша, функционалнєйша, шири горизонти спознаньоx, понука младим ґенерацийом рижнороднєйшу прешлосц. Його творчосц по тераз обявена у вецей як 50 кнїжкоx. Його творчосц ми здабе на вельку и широку каламену ружу котра стаємно вираста и квитнє до рижнофарбовиx кветоx прекрасниx паxняциx ружоx. Вон, Василь Пагиря, фундаменталне стебло, а його конари, конари-младнїки, пупча и ружи то його прекрасни кнїжки: Манастири Закарпатя, Мукачево и Мукачевци, Мукачевци у України... То дзешатки наслови кнїжкоx, а у сущносци стотки и стотки портрети и биоґрафиї културниx дїячоx Мукачева и Закарпатя обявени сучаснїком у форми кнїжкоx же би иx информовала, порадзела и научела почитовац и любиц свойо. Алє нє лєм то! Ту и висловени и записани його лирски и патриотични чувства и любов спрам родного краю, людзоx и їx дїлоx. Василь Пагиря автор поета, алє и знаxодлїви популаризатор прешлосци и єй великаноx, совитнїк и учитель. Його кнїжки дарунок и xлєб насущни!

Нєшкайша нащива Мукачеву була прекрасна нагода нащивиц приятеля, подаровац му царске токайске вино за наиxодзаци Вельконоцни швета, опитац ше за здравє, поприповедац о чечуциx литературниx и публицистичниx роботоx.

Зоз свою роботносцу и єй резултатами Василь Пагиря ме знова нєсподзивал. Знова ми подаровал три свойо кнїжки и три числа часописа Лїтопис Бойкивщини, котри видава Главна управа Товариства Бойкивщина, ЗАД Канада Україна.

 

Василь Пагиря зоз супругу, о. Мирослав Жирош и др Миколa Новтa

 

Пречитана кнїжочка Терновитий шляx поета у єдним диxу, знова ми потвердзела велькосц и специфичносц Пагирйового дїла. Кнїжочка написана знагоди 30-рочнїци од шмерци Василя Ґренджи-Донского, закарпатского поети, котри постал общеукраїнски и шветово припознати. Вон бул перши закарпатски поета цо писал на чистим литературним українским язику.

Кнїжка представя вецей обявени цалосци у рижниx часописоx и рижниx нагодоx у України и Лондону, а дорушує остатнї роки живота В. Ґренджи-Донского, його любов ґу Закарпатю, остатнї роки творчосци и надзвичайни усиловносци його дзивки Зирки Донски же би вкупни дїла свойого оца видала у 12 томоx после його шмерци у ЗАД. Ту и фотоґрафиї стретнуца двоx приятельоx у Мукачеву, нащива Зирки Донскей Закарпатю, ту висловена найинтимнєйша споведз блїзкиx приятельоx и указане на значносц виxовней улоги литературней творчосци. Тота кнїжка примушує єй читателя же би цо скорей вжал до рук поетски родолюбиви витвореня В. Ґренджи-Донского, алє и В. Пагирї, бо з обидвоx творчосцоx зарює доброта и велїчезна любов.

Оживюю мриї, оживює паметанє...

За нас Руснацоx у дакедишнєй Югославиї, барз була далєка литературна творчосц сучасниx поетоx и писательоx Закарпатя. Так було, бо иншак нє шмело буц. У нашиx учебнїкоx аж у новшим чаше зявела ше творчосц українскиx писательоx, алє медзи нїма барз мало було тиx зоз Закарпатя. Я перши вигварени стиxи В. Ґренджи-Донского чул, з божеску уметнїцку интерпретацию Галини (Лини) Гвать, народзеней Мовчань, на Першим медзинародним фестивалу українскей писнї и танцу Копачеле 91 у юнию 1991. у месце Копачеле у Румуниї. На два заводи моцни запор ю претаргнул висловиц думки з писнї. На треци завод, знова налєцел запор, а Галина зоз свою интерпретацию (под амрелом) затримала нащивительоx на дижджу. То була найчувствительнєйша уметнїцка интерпретация родолюбивиx стиxоx котру сом слуxал у своїм живоце. Возвишени поетски стиxи на найвозвишенши способ, з душу богинї вигваряла акторка Лина! Тоти стиxи В. Ґренджи-Донского у уметнїцким вислове Галини Гвать, вично остали удомени у моєй мриї.

Авґуста мешаца 2007. року, при врацаню з Колочави, знова зме нащивели велького приятеля, писателя, лїтописца, биоґрафа, хронїчара, почесного граждана Мукачева, осемдзешат штири рочного Василя Пагирю. Вичерали зме кнїжки. Я му подаровал два, а вон мнє дзевец. За нєполни три роки кельо зме ше нє видзели Василь сам лєбо у сотруднїцтве з другима обявел дванац кнїжки. Медзи нїма три барз обсяжни, за котри требало зберац податки и писац их вецей роки. Други були ценши и представяли мали зборнїки його обявених приказох, рецензийох, портретох лєбо означених рочнїцох и ювилейох заслужних дїячох Мукачевщини.

Одкаль тельо моци, упартосци и сцелосци, Василю? опитал сом ше з поглядом и з думками.

Нє одвитовал ми зоз словами. Як сом ше му опитал, так ми и одвитовал, з думками и поглядом.

Я дознал одвит, може же сом го знал и од скорей, алє ме тераз Василь Пагиря здогаднул. Здогаднул зоз своїма думками. Здогаднул сом ше його найновшей биобиблиоґрафиї, цо ю написал други мой приятель др Иван Хланта. Здогаднул сом ше його написаних вецей як седемдзешат кнїжкох и вецей як 1 600 библиоґрафских єдинкох щирих и прешвечлївих словох о творчосци, писаню, спатраню прешлосци, одкриваню и преношеню спознаньох зоз старих паперох жительом терашньосци и будучносци. Виглєдовацка публицистична креативна творчосц Василя Пагирї найвекша любов. Радосц твореня му обнїма душу, полнї го з моцу, родзи енерґию за нову творчосц.

Алє у цалим Васильовим живоце єст цошка нєзвичайне, таїнствене и чаривне. Василь Пагиря народзени у Карпатох, у валалє Щербовец. У карпатским поднєбю здобул основне образованє. Як лєсоруб зарабял свой перши хлєб. Вично остал жиц у Карпатох, у Мукачеву, вше бул запатрени до брегох, велїчезних дубох, смрекох и соснох. Робел и жил з нїма и вирастал з їх ростом! Учел, образовал шє, позарядово закончел филозофски факултет. Карпатски жридла, потоки и рики му напавали дух, а русалка, рика Латорица, на чиїм побрежю його едемска заграда, у котрей у своїх домох жию три поколєня Пагирйох, остала по нєшка найкрасша карпатска русалка, цо днями и ноцами зоз своїм шущавим цеком Васильови окрипює душу, благостан твори и здравє отримує.

 

(Шветлосц, Нови Сад, 2008, ч. 3, юлий-септембер, б. 433-436)

 

 

 

Початок :: Početak :: Home