ПРИЛЄТУЮ ЖУРАВЛЇ ОКРИПИЦ ДУХ И ОШВИЖИЦ ПАМЯТКИ НА ЩЕШЛЇВИ ЖИВОТ У РОДИМИМ КРАЮ

 

За нащивительох Музей Загорада почал жиц од 1968. року. Руководзело з нїм Товаришство зоз Зиндранова, а старал ше о нїм Музей у Кросну. Поправдзе поведзене о Музею ше старало Товаришство под надпатраньом державней установи. Музей бул якашик окремносц, дачого чого нєт, а ту є! Лемкох у Лемковини нє було. Врацело ше до Горлицкого краю шицкого коло 600 фамилиї, алє вельо було запатрених поєдинцох на свойо бреги и валали, на свойо хижи лебо лєм руїни место хижох...

Зиндрановски музей правдиве жвератко лемковского живота у найюжнєйшей польскей часци Нїзких Бескидох. Створени є як реакция на гартушенє лемковского єства на своєй споконвичней жеми. Вон чувал и чува памятки на гевтих давних Лемкох цо у своїм доме свойо гнїзда вили, а зоз орубанима кридлами були примушени одлєциц до далєких жимних и цудзих крайох, дзе их нє чекал цепли скорейши дом, алє повойново руїни, цудзи напущени гнїзда, голи поля без стрехох над главами, шнїх и ище моцни жимски мрази!

 

DSCF1008

Музей живи памятнїк мертвим людзом, їх животу и дожитим подїйом!

 

Музей Лемковскей култури у Зиндранове културни памятнїк. Обдумани є и створени їм на чесц. Лемком людзом карпатским, роботним, чесним и побожним. На їх чесц, а наук младим поколєньом! Нащивительом, же би повед и розповед о єдним народу цо стотки и стотки роки жил у своїх брегох. Трапел ше, нє розкошовал, родзел ше и умерал, свадзбовал, а по свадзбох млади хлопи одходзели до швета на заробки...

Множел ше и висельовал тот народ, затрацовал у швеце, алє знал ше и дому врациц... На Святи вечар, Крачун и Вельку ноц (Велик ден), присц на свадзебни вешеля, алє и на хованя...

Нєшка Лемки зоз Польскей, України и швета дїдове, оцове и унуки приходза до Зиндранова, до свойого Музею на Лемковщину... Прилєтую журавлї загациц жажду з власного жридла, окрипиц дух и ошвижиц памятки на дакедишнї щешлїви живот у своїм родзеним краю, у своїх Карпатох.

 

У горах Карпатах там де я родився,

Шум лїсу там чути в день и в ночи,

А я на чужини, а я на чужини,

Тяженко на сердцю, плачуть очи.

 

Лемкивщино мати, чудови Карпати,

Тяжко на чужини привикати,

Бо серце ридає, забути не дає,

Про ридни гори споминає.

 

*

Наша нащива Музея лемкивскей култури у Зиндранове возбудзела пана Ф. Ґоча давного нашого приятеля зоз Свиднїку. Приход му наявел Владек Максимович, народзени Лемко на чужини 1949. року у городчику Любин, 20 км. од Легници южней Шлезиї у Польскей. В. Максимовичова мац зоз Гирови, як дзивка двараз депортована, перще доУкраїни, одкадз ше єй удало сцекнуц, а другираз у операциї Висла до заходней Польскей. Владек (Владислав по польски лєбо Валтер по американьски) щири и чесни Лемко, вельки почитователь свойого роду и народу. Уж роками, лєм цо нє каждого року, нащивює Лемковщину, окреме традицийни културни манифестациї и на своїм найбогатшим лемковским сайту (http://lemko.org/) упознава швет зоз подїями у живоце Лемкох у Польскей, Словацкей, України... У прешлим 2009. року стретли зме ше у Свиднїку, Ждинї и Зиндранове, а Владек бул як госц и на схадзки СФУЛО юния мешаца у Руским Керестуре.

Стретнуце у Музею у Зиндранови була прекрасна нагода у дружтве з домашнїм Теодором (Федором) Ґочом ошвижиц памятки на страхоти войни на Дуклї у котрй погинули коло 100 тисячи совєтски и словацки вояки и здогаднуц ше на нєлюдски поступеня польского войска при виганяню Лемкох зоз своїх домох, та руйнованю дакедишнїх лемковских валалох, церквох и теметовох и о обезпечованю музейних експонатох.

 

Вихасновали зме нагоду єдного пополадня одвесц ше на авту до Гирови, дзе нам Владек указал камени крижи коло церкви, пооправяни з його помоцу як и бетонске оградзєнє теметова цо го дали положиц Лемки з Гирови котри тераз жию у Америки. Виприповедал нам и историю прекрасней древеней церкви, котра пооправяна и положена под защиту держави як културни памятнїк лемковскей култури на споконвичней лемковскей жеми. У Гирови, тим лемковским валалє од споконвику жили предки Владковей мацери, (фамилия Гранични), та и сама мац, (Мария Гранични), одкадз су 1947. року виселєни до Любину, дзе ше мац одала и вєдно зоз мужом 1964. року, по чежким живоце у цудзини, одселєли до ЗАД и жили од резбарскей уметнїцкей творчосци Владкового оца Ивана Максимовича. В. Максимович як инженєр робел у НАСИ, космичким центру у Вашинґтону.

 

Lemki, Vladek Maksimovic, y 
ZAD, pri jednomuzoz krizoh pri Cerkvi kotri  Lemki, Temetov, vladek

Владко Максомович при пооправяних крижох и памятней таблички покойним Лемком на теметове у Гирови юлия мешаца 2009. року

 

*

 

И док зме сходзели з асфалту ґу теметову и Церкви, запатрел сом ше на вельки черяки желєних таркох коло дражки и зашпивал Зродзели ше тарки за горами. Источашнє сом од панох Ф. Ґоча и В. Максимовича дознал же и Лемки маю исту таку шпиванку. Значи и ми лемковску народну шпиванку дзечнє шпиваме на свой способ присподобену на свою мацеринску бешеду.

 

ЗРОДИЛИСЯ ТЕРКИ

Зродилися терки за горами,
Підеме ми на них з кошиками.
Будемо таргати, будемо ламати
З конарами, з конарами.

Пришол би я до вас каждий вечер
Пред вашима дверми велька мочар.
Прелож мила дручки, прейду помалюцьки
В каждий вечер, в каждий вечер.

Припюл би я до вас, же би-м я сьміл,
Же би-с те мі дали, што би я хтіл:
Тото дівча шварне, што ма очка чарни,
То би-м я хтіл, то би-м я хтіл.

Пришла би-м до вас, же би-м сміла,
Же би-с те мі дали, што би-м хтіла:
Того шугаїчка, што ма біли личка,
То би-м хтіла, то би-м хтіла.

Зродилися терки за горами,
Підеме ми на них з кошиками.
Будемо таргати, будемо ламати
З конарами, з конарами.

 

Lemki, Cerkva i Hiravi

Обновена и нєшка активна лемковска церква у Гирови

 

*

 

По законченей нащиви Зиндранови драга до своїх домох на юг, водзела нас през край, места и валали потомкох наших заєднїцких предкох. Длужей зме ше затримали у Свиднїку, стретли ше з Иваном Чизмаром, етномузиколоґом, автором прекрасней и з любову пририхтаней кнїжки о рускей (русинскей) свадзби, догваряли ше о заєднцким видаваню кнїжки народних писньох позаписованих у восточней Словацкей и сиверо-восточней Мадярскей, здогадли ше давен-давних нащивох керестурских дзецох на Фестивалу у Свиднїку и дзецох зоз Словацкей на Червеним пупчецу...

Slovacka,%20Djurdjos,%201Понеже нам бул огранїчени час затримали зме ше длужей лєм у валалчику Дюрдьош, котри лежи у южней часци Низких Бескидох, у долїни рики Топлї, южно од Прешова, пре любопитлївосц мойого сопутнїка пана Йовґена Папдюрдеса. Сцели зме превериц чи його презвиско, та може и походзенє нє цага коренї з того руского валалчика. Нє могли зме шицко утвердзиц цо зме сцели, алє зме барз вельо дознали. Побешедовали зоз старостом у валалє, направели прекрасни фотоґрафиї Церки и Месного (Обецного) уряду, прегварели на нашей давней рускей (нє посербеней) бешеди зоз найстаршу бивательку у валалє и на теметове попризначвали и нашо презвиска: Бучко. Когут, Стричко, Пастернак, Гудак и записали найдавнєйши способ записованя наших менох и презвиско: Гелена Васильова, Петер Васильов, з надписами на крижох Ту спочива...

През Кошице и Гидешнемети зме на швидко пребегли и у остатней хвильки сцигли на желєзнїцку станїцу до Мишколцу и розишли ше. Я остал у своїм доме на Горнїци у Казинцбарцики, а приятель Й. Папдюрдес предлужел далєй на желєзнїци на юг, спрам Руского Керестура, (Нового Саду) як цо му и прадїдо пред 150 роками сцигнул ґу своїм Русином до Бачкей, удомел ше у Руским Керестуре и постал углядни руски дїяч, добри ґазда и активни учашнїк и подпомагатель свойого руского културного и националного препороду.

                                                                              

Претходни                                                                                                                        Конєц

 

Початок :: Početak :: Home

 

 

 

 

counter for wordpress