МИ, ЛЕМКИ И ЛЕМКОВЩИНА

 

Найвекше число нашого руского народу жило и жиє у горох Карпатох. У заходних брегох жию Лемки, у стреднїх Бойки и восточних Гуцули. Лемки. так наволани пре часте хаснованє слова лем, по нашому лєм, у своєй бешеди. Вони забераю пространство од рики Попраду у нєшкайшей Польскей и Словацкей та по руку Уж, Латорицу, а местами аж по Боржаву у нєшкайшей Закарпатскей обласци України. Жили, а и нєшка их єст и на єдним и другим боку Карпатох. Найвецей их єст на своєй споконвичней жеми у Закарпатскей обласци, вец у Словацкей, а найменєй у польских Нїзких Бескидох (Карпатох).

 

643412

Зоз Польскей Лемковщини Лемки виселєни до України и розселєни по Польскей у часу од 1944 до 1951. року

 

На остатнїм попису 2001. року у цалей Польскей за Лемкох ше записали коло 30.000 особи, а у Лемковщини, спрам оцинки, нєшка жию медзи 5 и 6 тисячи Лемкох. (Грекокатолїкох у Польскей єст коло 170.000, а пред Другу шветову войну, углавним найвекше число Лемкох було грекокатолїцкей вири.) У Словацкей Лемкох, односно їх потомкох єст нєшка коло 30.000, у Закарпатскей обласци вецей як 100.000, а розселяних по України, односно їх потомкох, спрам оцинки коло 150.000 особи. Вельке число Лемкох и їх потомкох нєшка жиє у ЗАД и Канади. Найменєй Лемкох нєшка жиє у Польскей у Лемковщини, на своєй споконвичней жеми.

- Прецо пишем о Лемкох, прецо наднаслов драгописа Зоз потомками наших заєднїцких предкох? запита ше дахто з Вас.

- Одвит барз прости. И нас наука причишлює ґу тому народу. Нашо приселєнци походза зоз Карпатох, и Нїзких Бескидох, и Лесовитих Карпатох, и Камених Карпатох... То шведочи наша пополячена бешеда, дикция и мелодия нашого вислову. З Польскей Лемковщини, Перемищини, Подляшшя и Холмщини, ше руски народ гарнул на з мадярами завжату руску жем, ту жил и ґаздовал и спущовал ше вше нїжей на юг. И уж зоз тих крайох коло Мишколца єдна часц приселєнцох сцигла и на Косцелєско, а вец на пустару Вельки Керестур. (Ту уж почина наша тутейша история.)

 

Hornjica%20300%203

Мукачовске владичество з конца XVIII стороча залапяло 13 комитати з котрих преселює руске жительство до Южней Угорскей у часу од 1745 по 1914. рок. То: Спиш, Шариш, Земплин, Унґ, Береґ, Марамарош, Ґемер, Абауй-Торна, Боршод, Саболч, Уґоча, Гайду и Сатмар. Зоз Лемковщини и Галичини у чаше од 1850 по 1914. рок тиж вельке число Русинох приселює до Сриму, Славониї и Босни

 

Нєшка, у Сербиї и Горватскей єдна трецина рускей популациї потомки директних приселєнцох зоз Галичини и Лемковщини, Словацкей з околини Бардейова и зоз Польскей Лемковщини з околини Горлицох, Ясла, Кросна, Санока... Вони приселюю до Сриму и Славониї у чаше од 1850. року та по 1914. рок, а поєдинєчно и после Першей шветовей войни. (Подрозумюєме вєдно шицких Русинох и Українцох у Горватскей и Сербиї 7327 Укряїнцох и 18242 Русинох.)

Треба мац у оглядзе же велька часц приселєнцох од дзеведзешатих рокох ХIХ стороча походзи з тедишнєй Галичини, (од котрей єдна часц нєшка у составе України), же ше вони у Славониї (Сибинь, Канижа, Нова Субоцка, Липовляни) национално нє зляли з Руснацами, як и населєни Русини-Галичнє до Босни, алє затримали свою бешеду и медзи двома шветовима войнами под вплївом своїх националних орґанизацийох здобули українску националну свидомосц и тераз ше вияшнюю як Українци. То уствари нєшкайши Українци у Горватскей и Войводини. Окремну цалосц нєшка творя Українци у Босни.

 

SL_39

Рогальова фамилия у Сриме (Соту) после Першей шветовей войни. Як 17. рочни леґинь Янко Рогаль (найстарши з баюсами) приселєл зоз Лемковщини, нєшкайшей Словацкей  до Сриму после 1850. року. Ту ше оженєл и прежил цали свой живот

 

Вельке число приселєнцох директно ше населєло до Фрушкей гори, та свой нови дом наволали Фрушкогорски Карпати. Їх потомки нешка жию у Бикичу, Привиней Глави, Старей Бинґули, Лежимиру, Шиду, Беркасове, Сримскей Митровици, Вуковаре, Заґребу, Славонским Броду, Липовлянох, Новим Садзе, Керестуре... Перше жили у велїх местох по Сриме и Славониї, єдна часц з нїх одселєла до Босни, а значне число з нїх ше зоз Босни приселєло до Войводини после Другей шветовей войни и до Горватскей седемдзешатих рокох ХХ стороча. Даєдни з нїх ше тримаю за Українцох, други за Русинох лєбо Руснацох. Значи ми народ од вшадзи, а нє Народ нїодкадз, яки наслов кнїжки цо ю як дарунок прешлого року достали дзепоєдни нашо людзе.

У драгопису раз хаснуєм прешли час, а раз терашнї. То нє случайно! Место тисячох и тисячох Лемкох, котри сторочями жили у польских Бескидох Карпатох, у своєй споконвичней рускей жеми, нєшка нє жию у своїх горох, своєй Лемковщини.

Преселєни су и вигнати!

Зоз своїх домох и своїх горох виселєни су пре нєнависц єдних и нєпредуманосц других. Насампредз, 1944. и 1946. року, спрам медзисобней догварки медзи Польску державу и Совєтским Союзом депортовани су до Совєтскей України. По Украни розселяни зоз Польскей вецей як 480 тисячи особи, од того числа коло 100 000 Лемки, а вец 1947. року тоти цо ище остали дома у Польскей, зоз войску обколєшовани и у колонох зоз тим цо могли зложиц на свойо кочи одогнати су на желєзнцки станїци, а вец далєй розселєни по сиверней и заходней Польскей, алє так же би их нє було вецей як три-штири фaмилиї у єдним месце, же би знїкли, затрацели ше, скапали. Врациц ше нє шмели до свойого краю. (Прешли вельо горше як нашо дакедишнї Керестурци у Дальским риту, цо єдней ноци 1941. року мушели сцекнуц зоз своїх домох, алє Риттянє ше после штирох рокох поврацали и достали свою жем. Ище характеристичнєйша траґедия вигнатого рускохо жительства 1992. року зоз Миклошевцох, Петровцох и Вуковару, їх коло 300 особи, алє ше и вони по остатнєй войни могли врациц до своїх обисцох.)

Лемком шицко було одняте, а врациц ше можу лєм у остатнїм чаше, кед маю пенєжи же би купели обисце, жем и шицко друге цо им вжате. Шицко им одняте, а по нєшка им нїч нєнадополнєте!

 

*

 

Часци польскей Лемковщини, алє лєм єй малу часточку, нащивели зме того лєта. И то тоту часц над Бардиєвом и Свиднїком, може у воздушней линої од Ждинї до Зиндранова коло 30 километри, алє зме пре бреги и рики були примушени врациц ше з Польскей зоз Ждинї до Словацкей, опатриц Бехерово и Гафичов образ, одкаль Янко Гафич концом ХIХ вику приселєл до Керестура, робел як брамушка, ґаздовал и зґаздовал, а вец кед го наша повойнова аванґарда у обавези обритвела, (вжала му за обавезу остатнє зарно жита) зоз чим ше явно хвалєла, нагнала го од розпуки и гладованя умрец!

 

Beherovo,%20Hafic%201Бехерово чува памятку на Гафичових, о тим валалчику на Горнїци приповедал ми дїдов наймладши син Яким, перши Керестурец котри державу явно кламал и хвалєл ше! Жил при беґелю, воду хасновал за полїванє, два шатви и жатви мал у єдним року, дупли хасен, а порцию плацел по катастарним приходу як и шицки Керестурци. Тото цо пред 40-50 роками робел напредни Яким Гафич, мале число Керестурцох ище и нєшка роби!

 

Зоз Бехерова през Зборов зме по драги сцигли до Свиднїку и през його центер коло Музею Дуклянскей битки пошли спрам Дуклянского карпатского преходу до Барвинку и Тиляви, а вец до Зиндранова. На тот способ зме по добрих асфалтних драгох зоз стару Ладу Самару мушели прейсц коло осемдзешат километри и вец од Тиляви, през лєси и по калдерми до Зиндранови.

У Ждинї зме були на тродньовим лемковским фестивалу Лемковка ватра, а у Зиндранови зме нащивели єдини Музей лемковскей култури под отвореним нєбом у Польскей, котри ше находзи у Загоради Федора Ґоча, Лемка, котри самоинициятивно створел Музей и зачувал памятки на свой вигнати народ и його културу.

 Предлужує ше

 

Початок :: Početak :: Home

 

 

 

 

counter for wordpress