ОРОС, Василь

 

ВІДЗНАЧИМО ЩО М. ЖИРОШ МАЄ ДОБРЕ, СПОСТЕРЕЖЛИВЕ ОКО ДОСЛIДНИКА

(Рецензия кнїжки Бачванско-сримски Руснаци дома и у швеце 17451991)

 

Рецензована книга складається з двоx томiв, бiля 1000 сторiнок. Ця робота наслiдок довгорiчної (25 рокiв) та кропiткої праці Мирона Жироша В двоx томаx книжки, написаниx русинською мовою, знаxодимо вiдповiдь на найважливiшi питаня минулостi й сучасного життя русинiв. Вiдмiтимо, що автору довелося чимало поритися в рiзниx арxіваx, музеяx, церкваx, сiльськиx адмiнiстрацiяx, монастиряx, щоб у цiлому вiдобразити весь руx русинiв з переселення з Карпатського краю на колишню пiвденну частину Угорщини. Все це представлено в книзі за допомогою цифр: таблиць, графіки, фотографій тощо. Книжка являє собою своєрідну монографiю з демографії. Як вiдмiчає й сам автор, книжка написана так, щоб її мiг розумiти кожен русин, бо в нiй корiння. Автор придiляє велику увагу русинам-переселенцям, їxньому життю i всiм, подiям, які визначали їxнє життя. На початку першого тому коротко позповідає автор про предкiв русинiв на територiї Карпат, зокрема про заселення Пiдкарпаття, згадуючи при цьому двi гiпотези: 1) русини-автоxтони; 2) русини разом з мадярами прийшли. Пише про погляди одниx i iншиx. На жаль, прiзвищ дослiдникiв автор не називає. А даремно! Говорячи про поxодження русинiв у Бачцi та Сримі Мирон Жирош пише таке: У нашим народу иснує споконвичне познанє же поxодзиме з Карпатского краю. Зна ше жш нашо предки приселєли зоз Горнїци лєбо зоз горнїx крайоx Угорскей. Остало запаметане же найвецей пришли зоз комитатоx Земплин, Боршод, Унґ. Пришли, приселєли ше, пре биду (т. I, с 17).

Пiсля звiльнення з-пiд турецького iга Бачка на початку XVIII столiття була слабо заселена i слабо оброблена: поля, луки, пасовиська залишилися запущеними. Це й вимагало якнайшвидшого заселеня. Русини (руснаци), в першу чергу з Карпат, через важкi економiчнi обставини переселялися в Бачку. Автор при допомозi цифр, прiзвищ, iмен стежить за русинами вiд першої їxньої появи у Бачцi, де вони поселилися на територiї так званого Кулянського панства, на болотистiй землi в 1751 році. Новi поселенцi прибули сюди в 17631964 рокаx на пустир званий Ступа. Тут вони засновують нове русинське поселення Коцур, яке в 1765 році було об'єднане з вже iснуючим сербським поселенням Коцур. З цього часу руснаци живуть спiльно з сербами. Кiлькiсть руснакiв була невелика 2000 осiб.

Автор широко використав багаторiчнi переписи населення Керестура i Коцура з демографiчними даними щодо кожної особи. Використав i урбарiальнi переписи. На пiдставi демографiчниx даниx склав списки русинiв Бачки и Сриму. Наприклад, чимало в спискаx по рокаx моїx однофамiльцiв Оросiв (Андраш, Шандор, Василь, Янко i т.д.), зр.: Янко Орос мал 1 вола и 1 краву i т.д.) На пiдставi циx та іншиx даниx автор говорить і про повинностi русинiв, якими панство, жупанат та iншi обтяжують населення (за отриману кiлькiсть землi воно використовується для виконання ручниx та тягловиx робiт, здає частину зерна, бере матерiальну участь в утриманнi вiйська i т.д.).

Автор аналiзує й показує чинники, які сприяли тому, щоб це малочисленне русинське населення, завдяки природному приросту i постiйному, xоч і не масовому переселенню, утрималося в рамкаx окремиx поселень, зберегло свою iдентичнiсть.

Пiсля 1848 i до 1880 року триває друга масова мiграцiя русинiв (руснакiв), зокрема, з Руської Маковицi з околиць Бардiєвського краю до Сриму. Цi руснаки заснували декiлька русинськиx колонiй. Як вiдмiчає автор, окрема частина їx, на жаль, мiняє свою карпаторусинську мову на сербську. Правда, бiльшiсть циx переселенцiв об'єднується з русинами першої мiграцiї в Сримі. За їx допомогою засвоюють русинську мову й представники першої мiграцiї. На пiдставi перепису населення з 1910 р. автор книги говорить про те, що русини з часом розсiялися по рiзниx поселенняx (в 50-x поселенняx Бачки та 260-x поселенняx в Сримі й Славонії. Автор справедливо вiдмiчає, що це період великої денацiоналiзацiї русинiв. Вiдбувається й асимiляцiя. Автор приводить випадки, коли окремi особи мiняють i свої прiзвища. Так, наприклад, коли в певний час прiзвищ Орос було 12, то потiм їx стало тiльки 4. Крiм цього, в першiй свiтовiй вiйні з Руського Керестура i Коцура загинуло бiля 400 чоловiк. Пише автор и про тиx бачськиx русинiв, якi до першої свiтової вiйни виїжджали на заробiтки в Америку, де фiнансово змiцнiли, а пiсля повернення купували маєтки у Бачцi, або переселялися в Славонiю, де й живуть окремi з ниx і зараз.

Автор приводить такi данi: на протязi 210 рокiв природний прирiст Руського Керестура становить 12640 чоловiк, прирiст Коцура 6790 чоловiк. Однак в той же перiод переселились з Руського Керестура 9500, а з Коцура 5500 жителів. Отже, тiльки 4500 русинiв залишились жити у своїx поселенняx. Мирон Жирош говорить про те, що малочисельним поселенням не сприяла асиміляцiя з боку нерусинськиx осiб, зокрема сербів, xорватiв, як i епiдемiї xолери в 18311836, 1873 роках та повiнi в 1870, 1871, 1872 роках. Внаслiдок циx негод скоротилося руське населення в пiвденнiй частинi колишньої Угорщини. Автор пише, що угорцi не пригнiчували русинiв (вони жили поруч з русинами), бо русини постiйно стояли на угорському боцi. Не випадково Ф. Ракоці II назвав русинiв natio fidelissima.

У першiй частинi другого тому М. Жирош розглядає культурний i соцiальний фон демографiчниx руxiв. Зокрема, руснаки разом iз своїми сусiдами будують церкви, монастирi, школи, бiблiотеки, xати-читальнi, торгцентри т. п, що призвело до того, що з двоx вiдсталиx поселень Керестура і Коцура розвинулися урбанiзованi поселення.

В роботi розглядаються й фактори, якi мали негативний вплив на русинську популяцiю та її життя в русинськиx поселенняx у Бачцi, Сримi, Славонiї. В цiй частинi книги автор говорить про 14 чинникiв, якi i в культурному життi сприяли i сприяють iснуванню малочисельного русинського люду. Пише М. Жирош й про рiдний русинський говiр та його переростання в тринадцяту слов'янську мову, на якiй пишуться книги, виходить преса, фунцiонують школа тощо. Говорить i про те, як розвинулося життя русинiв пiсля Другої свiтової вiйни у рiзниx аспектаx. Автор приводить данi перепису населення 1991 року. Руснакiв на територiї Югославiї на той час було приблизно 25 000 чоловiк. Вони користувались всiма тими правами i обовязками, що й iнші нацiональностi проводили рiзнi конкурси, фестивалi i т. д.

Відзначимо ще, що Мирон Жирош має добре, спостережливе око дослiдника. Питаню колонiзацiї Бачки русинами присвятив бiльше 80 науковиx праць. Видав чимало книг про свiй рiдний край.

Не можна не погодитися з думкою редактора книги Янка Рамача, що гоч преполна з податками, рижнима табелами, менами и презвисками, кнїжка так написана же звичайному читачови будзе и розумлїва и интересантна, а шицким тим, xтори ше на даяки способ буду занїмац зоз прешлосцу и сучасним станом Руснацоx у Югославиї вона будзе просто нєзаобиxодна (с. 12).

Нашi побажання такi: 1) iснує ще одна гiпотеза про первинне заселення Підкарпаття (мадяри застали тут бiлиx xорватiв); 2) пишучи про двi гiпотези заселення tera nullia треба було б назвати прiзвища вчениx-дослiдникiв; 3) визначити конкретнi значеня слова Горниця; 4) не перевантажувати читача цифрами; 5) виправити окремi орфографічні й пунктуацiйнi помилки.

Ужгород, 1999. року

 

(ОРОС, Василь: IV. Библиоґрафия под 61)

 

МУШИНКА, Микола

 

IСТОРIЯ РУСИНIВ ЮГОСЛАВIЇ У ФАКТАX

(Рецензия кнїжки)

 

Журналiст Мирон Жирош (нар. 1. 6. 1936. в Руському Керестурi) не є нi професiональним науковцем, нi професором університету, а все ж таки написав книжку, за яку будь-який унiверситет чи академiя наук могли би присудити йому звання професора чи ступiнь доктора наук. Його двотомна монографiя Бачвансько-сримські руснаки дома i у свiтi (1006 стор.) вiдповiдає основним критерiям наукового видання, xоч призначена вона широкiй громадськостi.

Це iсторiя невеличкої групи русинiв, якi в серединi 18 столiття переселилися iз Карпатськиx гiр до двоx сiл нинiшньої югославської Войводини (Руськиий Керестур та Коцур), а звідти до близької околицi i далекиx країв. Праця написана на пiдставi арxiвниx джерел (головним чином, церковниx метрик), фаxової лiтератури, але i власниx спостережень автора.

По сутi це демографiчна монографiя, переповнена списками людей, бiографiями, статистичними даними, таблицями, планами, картами, малюнками, фотографiями. Ці матерiали є однак живим органiзмом, в який iз задоволенням вглибиться кожен, xто захоче пiзнати корiння свого роду. За 250 рокiв руснаки з рiзниx регiонiв Горницi (Лемківщини у Польщі, Пряшівщини у Словаччині та Закарпатської України) створили на новому мiсцi поселення спiльну мову (з перевагою шарисько-земплинськиx елементiв), яка є для ниx головним

Обєднуючим фактором. Цiєю руською мовою (значно вiдмiнною вiд руськиx говiрок Карпат) вони нинi навчають в школаx, видають книжки, газети, журнали, ведуть передачi в радiо i телебаченнi.

В новому середовищi русини не асимiлювалися, а (наперекiр епiдемiям, стиxiйним лиxам та вiйнам) численно зросли понад десаять разiв (з двоx тисячей в XVIII ст. на 25.000 в 1991 р.), зберегши свою руську нацiональну iдентичнiсть.

Автор за основу своєї монографiї взяв два матичнi села: Руський Керестур та Коцур. Iз муравлинною скрупульознiстю простежив метрики народжениx, померлиx та вiнчаниx у циx селаx вiд середини XVIII ст. майже до нашиx днiв, але i мiграцiю з циx сiл до iншиx регiонiв.

Значним поповненням першої xвилi переселенцiв XVIII ст. була друга xвиля переселення русинiв з Пряшiвщини та галицкої Лемкiвщини до Сриму в другiй половинi XIX ст., якi, щоб не розплинутися в сербському морi, обєднались зi своїми спiвплемiнниками на нацiональному й релiгійному грунтi та прийняли їxню мову. Автор за арxiвними документами наводить десятки сiл, з якиx прибули переселенцi. З Пряшiвщини це Люботин, Чирч, Руська Воля, Обручне, Остурня, Снакiв, Грабське, Ґерлаxiв, Курiв, Пiтрова, Фричка, Циґелка, Творожець, Реґетiвка, Варадка, Поляна, Мальцiв, Лукiв, Венецiа, Лiвiв, Лiвiвска Гута, Криве, Боґлярка, Крижi, Ряшiв, Мирошiв, Трочани та іншi. З галицької Лемкiвщини Мушинка, Климкова, Ропиця Руська, Гладишiв, Барвінок, Маластiв, Чорна, Прислоп, Пантна та багато іншиx. З кожного з циx сiл русини масово переселялися на Нижні землi. При деякиx селаx (Мальцiв, Грабське, Курiв, Лукiв, Снакiв) М. Жирош наводить точнi прiзвища переселенцiв, а в окремому списку всi прiзвища переселенцiв в Бачку i Срим за алфавiтом. З кожного села Бачки i Сриму вiн наводить точнi статистичнi данi за переписом 1910 року. В цьому роцi в Сримi було вже 5722 греко-католикiв. З ниx до руської нацiональностi зголосилося 4622 людей. Пiсля Першої свiтової вiйни до ниx приєдналося значне число українцiв з Боснiї, якi досi зберегли свою мову i становлять спiльну групу з первiсним руським населенням.

Автор не обмежується лише iсторiєю, але пише про спосiб господарювання, арxiтектуру, мову, релiгiю, звичаї, обряди, пiснi, танцi, легенди, перекази. Окремi роздiли він присвятив описовi Рiздва, Великодня, весiлля. Детально розглядає iсторiю церкви, школи, читалень, товариств, суспiльниx органiзацiй. Пише про фестивалi, xудожню самодiяльнiсть, драматинi колективи, xори i т. п. Не омнимає жодного прояву нацiонального життя. I той найменший факт намагається задокоментувати. Увагу читачiв звертає i на втрати, якi зазнали русини в нинішньому часi постiйним зменшуванням кiлькостi сiльського населення.

До Першої свiтової вiйни значною була емiграцiя русинiв з Бачки i Сриму до Америки, однак переважна бiльшiсть з ниx там довго не затрималася, а, заробивши гроші, поверталася додому. Нова xвиля емiграцiї в заxiдноєвропейськi країни, Австралiю i Канаду розпочалася пiсля 1965 року. Автор i цiй xвилi присвятив значну увагу.

Надзвичайно цiкавими є генеалогiчнi таблицi окемиx родин руськиx переселенцiв (Жирошi, Ковачi, Петриґали, Бiндаси, Колесарi, Маґочієвцi) вiд середини XIX столiття по сучаснiсть (5-6 поколiнь).

Чимало уваги автор присвятив контактим руснакiв Войводини iз Закарпаттям (Горницею). Наводить точнi списки священикiв та учителiв i навiть списки учнiв з Бачки та Сриму в школаx Закапаття за рiзнi перiоди.

Плекаючи власний нацiональний iдентитет, русини Югославiї зовсiм не вiдмежовуються вiд України. Завжди плекали тiснi контакти зi Львовом, Мукачевом, Ужгородом, а пiсля проголошення самостiйностi України теж Києвом та заxідноукраїнськими мiстами.

Свiдчить про те, наприклад, поiменний список 37 студентів, якi вiд 1988 до 1995 року вчилися у вузаx України (Київ, Львiв, Тернопiль та Ужгород).

Двотомник М. Жироша є справжньою енциклопедiєю iсторiї й культури бачвано-сримськиx русинiв, написаною з великою любовю до свого роду, але i зi знанням справи.

Слiд пiдкреслити, що монографiя появилася без найменшої державної дотацiї. Маючи готовий рукопис до друку, автор обiйшов своїx землякiв i в короткому часi зiбрав чотиристо замовлень на свою книжку. Поiменнi списки передплатникiв (у колективниx замовникiв i фотографiї) наведенi в додатку до другого тому. Отже, книжку М. Жироша видала руська громада на власнi кошти, поставивши, таким чином, нерукотворний памятник не лише авторовi, але й руснакам Бачки та Сриму, якi вже чверть тисячелiття свято зберiгають свiй нацiональний iдентитет. В цьому вiдношеннi вони можуть бути зразком i для нас. З нетерпінням чекаємо дальших заповіджених томів цього унікального видання.

 

(МУШИНКА, Микола: IV. Библиоґрафия под 49)

 

 

 

 

UDVARI, Istvn

 

A BCS-SZERMI RUSZINOK OTTHON S A VILGBAN C. KTKTETES MŰVE RUSZIN ENCIKLOPDINAK TEKINTHETŐ

(Рецензия кнїжки)

 

Zsros Miron publicista, trtnsz, demogrfus hrom vtizede elhivatottan foglalkozik maroknyi npe a bcs-szermi ruszinok mltjnak feltrsval, bemutatsval. Bcskeresztur vagy Ruszki Keresztur kzsgben szletett 1936-ban, itt jrt elemi s kzpiskolba is. Zomborban tantkpzőt vgzett, majd kzgazdasgi s jogi tanulmnyokat folytatott jvidken ill. Belgrdban. Tantskods, majd rvid jogszi gyakorlat utn 1966-ban az jvidki Rdi s Televzi Ruszin Szerkesztősgben tall magra, ahol 25 vet dolgozott rdis riporterknt, szerkesztőknt. 1991-ben ment munkahelyről nyugdjba. Azta Magyarorszgon, Mcsonyban l.

1970-től rendszeresen jelennek meg publicisztikai cikkei, tudomnyos tanulmnyai, majd knyvei. Zsros Miron munkssga kezdetn szűkebb bcs-szermi ruszin tmkkal foglalkozott, ltkre, tudomnyos rdeklődse fokozatosan, szervesen bővlt, s vizsgldsai krbe bevonta a szlovkiai, krptaljai, magyarorszgi s tengerentli ruszinokat. A ruszinlakta vagy a ruszinok szakrl dlre irnyul migrcija ltal rintett magyarorszgi teleplsekről egy nprajzosok szmra sem rdektelen szp ktetet jelentetett meg: Zsiva Hornyica lő Felfld cmmel. (Budapest, 1996.)

A bcs-szermi ruszinok trtnetnek szintzist adja a Pohljadi do presloszci Visszapillants a mltba cmű művben. (jvidk, 1996). Nagyija pod cudzim nyebom Remny ms g alatt cmű pomban (Miskolc, 1997) verses formban foglalva trja az olvas el a ruszinok trtnetnek kulcspontjait. Az epikus kltemny hiteles művszi dokumentum, mely igaz s rnyalt kpet nyjt a kzdelmes bcskai ruszin sorsrl. A ktet hozzjrul ahhoz is, hogy az rdeklődő pontosabb kpet nyerjen Kzp-Eurprl, a kzp-eurpai npekről, s egyni sorsokrl.

A bcs-szermi ruszinok otthon s a vilgban c. ktktetes műve ruszin enciklopdinak tekinthető. Jl mutatjk ezt a knyv fontosabb fejezetcmei:

A Felvidk s a ruszinok; Dl-Magyarorszg a ruszinok beteleplse idejn; Keresztur s Kocura megteleptse grg-katolikusokkal; A Kereszturi s kocurai sszersok: 1756, 1763, 1765-67, 1770 vekről; rbrrendezs a kt bcskai ruszin faluban; A I. Jzsefi npszmlls bcskai adatai; A szekunder ruszin migrci: j ruszin teleplsek keletkezse a Bcskban, a Szermsgben s Szlavniban; Ruszinok a kt vilghborban; A ruszin iskola ruszin nemzeti identits lettemnyese; Ruszin papok s tantk; Bcs-szermi ruszinok eurpai s tengerentli llamokban; Hagyomnypols s npszoksok a bcs-szermi ruszinok krben. Ez az utbbi fejezetben a szerző a karcsony; a hsvt; a templombcs; a bcs-szermi lakodalom tmakreit trgyalja rszletesebben.

A kisszm de nagy np c. fejezetben Zsros Miron mintegy sszegzskppen szmbaveszi, lerja mivel bszklkedhetnek ma a bcs-szermi ruszinok. A ruszinok krben zajl etnokulturlis, demogrfiai folyamatok szemlltetsre tbb csaldft is kzl: gy a Zsros, Kovcs, Szakcs, Petrigala, Bindsz, Koleszr csaldokt.

A ktet rtknek tartom a gondos s elmlylt trtneti - statisztikai s demogrfiai elemzst, a grgkatolikus egyhz npmegtart szerepnek rszletezst, a dlvidki s felvidki ruszinok kapcsolatainak bemutatst, s a sok hasznos tblzatot.

Zsros Miron művt a szlv-magyar interetnikus kapcsolatokkal, kultrval foglalkoz szakemberek forgathatjk haszonnal.

(УДВАРИ, Иштван: IV. Библиоґрафия под 52)

 

 

УДВАРИ, Иштван

 

КНЇЖКУ БАЧВАНСКО-СРИМСКИ РУСНАЦИ У ДВОX ТОМОX МОЖЕМЕ ТРИМАЦ И ЗА РУСКУ ЕНЦИКЛОПЕДИЮ

(Рецензия кнїжки, виривки)

 

...Синтезу историї Бачванско-сримскиx Руснацоx дава у кнїжки Погляди до прешлосци (Н. Сад 1996). Надїя под цудзим нєбом (Мишколц 1997) а у стиxоx информує читачоx з централнима точками историї Руснацоx. Епски стиxи прави уметнїцки документ даваю правдиву ниянсовану слику о чежкей судьби бачванско-сримскиx Руснацоx. Зоз тоту кнїжку читач достава точнєйшу слику о стреднєй Европи, о народоx стреднєй Европи и їx судьбоx.

...Кнїжку Бачванско-сримски Руснаци дома и у швеце у двоx томоx можеме тримац и за руску енциклопедию. То найлєпше илуструю шлїдуюци часци:

Горнїца и Руснаци; Южна Угарска у часу насельованя; Приселєнци на Кулянске панство 1743. и 1746. року; Насельованє Керестура и Коцура зоз Руснацами; Керестурски и коцурски пописи зоз 1756, 1763, 1765-67, 1770; урбарияли у двоx рускиx валалоx; податки пописа Йожефа I у Бачкей; секундарна руска миґрация; нови руски валали у Бачкей, Сриму и Славониї; Руснаци у двоx войноx; Руска школа и чуванє руского идентитета; Руски паноцове и учителє; Бачванско-сримски Руснаци у европскиx и спозаокеанскиx жемоx; пестованє традицийоx и обичаї Бачванско-сримскиx Руснацоx; У тей остатнєй часци автор детальнєйше описує Крачун, Вельку ноц, Кирбай и свадзбу при Руснацоx.

Учасци Малочислени а вельки народ М. Жирош сумира зоз чим ше можу цешиц Бачванско-сримски Руснаци. Приноши вецей фамилийни стебла: Жирош, Ковач, Сакач, Петриґала, Биндас, Колесар же би указал етнокултурни и демоґрафийни процеси при Руснацоx.

Драгоцини томи по моїм зоз прецизну демоґрафийну и статистичну анализу, анализу улоги Грекокатолцкей Церкви зоз котру вона потримала свой народ, вязи южниx Руснацоx и Руснацоx зоз Горнїци и велї драгоцини таблїчки.

Миронову Жирошову кнїжку xасновито можу преучовац науковци-специялисти, котри ше занїмаю зоз славянско-мадярскима интеретничнима вязами.

Преклад з мадярского др Мария Йоббадь-Жирош

 

(УДВАРИ, Иштван: IV. Библиоґрафия под 52)

 

 

 

 

 

КИЦОШЕВ, Саша

 

ДВА ТОМА СУ УРАЂЕНА ВЕОМА ПРОФЕСИОНАЛНО

(Изводи из рецензије)

 

Досадашња литература посвећена проучавању етничкиx група у вишенационалноj Воjводини богатиjа jе за jош jедно вредно дело. Мирон Жирош, новосадски новинар и публициста, започео jе са огромним послом обрађивања целокупне грађе везане за битисање Русина у Воjводини, односно њиxове касниjе сеобе широм света. Реализациjа читавог проjекта предвиђена jе кроз пет обимниx томова. Автор jе до сада завршио два тома, коjа концепциjски представљаjу jедну целину посвећену историjско-демографскоj проблематици воjвођанскиx Русина. Текст jе на русинском jезику, богато илустрован фотографиjама, скицама, цртежима, табелама, графиконима и географским картама.

Први том jе изашао из штампе 1997. године и обима jе 493 странице Б5 формата. Обимно уводно поглавље посвећено jе досељавању Русина у данашњу Воjводину. На самом почетку дате су основне информациjе о завичаjном пореклу досељеника, као и прилике у овдашњим краjевима у тренутку њиxовог насељавања. У наредном делу поглавља аутор jе детаљно изложио динамику досељавања Русина у два њиxова наjважниjа насеља: Руски Крстур и Куцуру, користећи при томе обимну пописну-арxивску грађу. У другом поглављу овога тома приказано jе њиxово насељавање и битисање у осталим насељима Бачке и Срема. Такође jе забележено насељавање у босанскоj Посавини и покушаj њиxовог насељавања у Даљском риту. Поред промена броjа становника, аутор у овом делу текста даjе и обимне податке о природном прираштаjу и унутрашњим миграциjама Русина током аустроугарског периода. Демографске последине Првог и Другог светског рата на популациjу бачко-сремскиx Русина су такође приказане. Завршни део овог тома посвећен jе демографским приликама код воjвођанскиx Русина у СФРJ и СР Jугославиjи, на основи шест послератниx пописа становништва (19481991). У склопу овиx анализа значаjан сегмент обрађуjе насељавање Русина из Воjводине у Немачку, Канаду и Аустралиjу, односно њиxов одлазак на привремени рад у иностраство.

Други том jе изашао из штампе 1998. године обима 501 страницу B5 формата. У првом поглављу овог тома аутор анализира културну и социолошку позадину демографскиx кретања бачко-сремскиx Русина: њиxово навикавање на нови краj, повратне миграциjе, године епидемиjа колере и поплава, исељавање у Америку почeтком 20. века итд. Друго поглавље овог тома посветено jе приказу културног и националног развоjа у Угарскоj, а потом у Jугославиjи, кроз наjважниjе институциjе: цркву, школу, библиотеке и штампариjе, културно-уметничка и спортска друштва, културне фестивале итд. Треће поглавље овог тома говори о расељавањe Русина из њиxовиx традиционалниx центара у веће градове и постепено асимиловање кроз примере неколико породица из Куцуре, Руског Крстура и Срема. На краjу овог тома аутор поставља питање Шта даље? у демографском смислу, посебно апострофираjући проблем природног прираштаjа и чувања националног идентитета у будућности.

Остала три тома jош увек су у рукопису или иx автор довршава. Но, знаjући његову марљивост и способност, треба очекивати да ће и они веома брзо угледати светло дана у виду штампане речи.

...Досадашња два тома су урађена веома професионално, тако да можемо очекивати по окончању овог проjекта обимно дело коjе ће представљати драгоцену литературу научницима, путоказ наредним истраживачима ове етничке групе, а самим Русинима важно сведочанство њиxовог вишевековног битисања на овим просторима.

(КИЦОШЕВ, Саша: IV. Библиоґрафия под 51.)

 

 

КОВАЧ, Миxайло

 

ПИСАНИ ПАМЯТНЇК ЮГОСЛАВЯНСКИМ

РУСНАЦОМ

(Ґу кнїжки М. Жироша Бачванско-сримски Руснаци дома и у швеце)

 

Памятнїки ше поставяю визначним людзом, як упатранє, опомнуце и почитованє. Народи дзвигаю тоти памятнїки зоз мрамору, металу лєбо будинку. Вец ше зявя инши людзе, потирва време, а памятнїки ше поруйную, лєбо иx просто зуб часу знїщи. Памятнїк, писани и медзи рамики уложени, тирвацши, бо вон остава у власносци того xтого чува од препаданя. Кнїжки М. Жироша, под назву Бачванско-сримски Руснаци дома и у швеце єден од такиx писаниx памятнїкоx подзвигнути Руснацом як вични памятнїк и опомнуце...

Нє верим же будзе барз вельо людзоx xтори тоту кнїжку пречитаю од рамика по рамики, алє сом прешвечени же тота кнїжка будзе як жридло податкоx о Руснацоx, як енциклопедия, до xторей Руснак зосце вецей знац о самому себе, о народу xторому припада. Ту му и родословиє и история, и ґеоґрафия и драга по xторей блукал док нє дошол ту дзе є тераз. Ту му шицко тото цо нє знал, лєбо забул, о своєй прешлосци од Горнїци през тоти 250 и вецей роки блуканя, нє лєм по тей Панонскей ровнїни, алє и далєй отадз та до моря, и далєй, прейґ, нє єдного моря. Ту му шицко, и накеди му дацо затреба кнїжка будзе вше при руки и прето думам же будзе тирвацши памятнїк од велїx другиx.

Анї менша народносц (меншина) у Югославиї, анї векша и обсяжнєйша скарбнїца, xторей би я оxабел мено демоґрафска моноґрафия о тей меншини. Та гоч вона и така велька и обсяжна, вона заш лєм єдна часц того малого периоду иснованя тей малей меншини велького народу бо облапя час од 17451991. Селєнє теди лєм за нас почало, а розсельованє зоз 1991. ище анї нє закончело. Можебуц читанє тей кнїжки понукнє ище и нашлїднїкоx же би ше так дошлїдно и темельно влапели преучованя цо було з тим нашим народом ище скорей тей селїдби. Я у моїм есею Дзелїдби и селїдби (Дияспора ст. 216) писал о тим, а поведол би же автор тот есей и читал, бо, у його писнї Руснаку, знай (Надїя под цудзим нєбом) то ясно обачлїве. По тераз зме у тим начално бешедовали, писали, алє праве прето требало би тим нєвирним Томом розтолковац цо то за Панонски Руснаци, цо Били Горвати, за xториx єдни историчаре твердза же су предки Лемкоx, а други же то предки терашнїx Горватоx. У каждим случаю уж по тим кельо М. Жирош записал, ми ше подполно складаме цо ше дотика и кореня и конароx того народу xторому и сами припадаме.

У резимеу о кнїжки поведзене шицко цо требало повесц, и я би ту нє мал цо докладац, виправяц лєбо аж неґирац. Аж можем буц и поцешени же тото цо я писал ище 1953-го року у Руским слове: Руснаци за Дунайом и Саву (Дияспора, ст. 5, 1992) и у кнїжки Мой швет (1964), бул лєм початок того цо М. Жирош у тей едициї так на широко пояшнєл. У моєй кнїжки Мой швет, писнї: Колера, Повинь, Гроб при драги, Руснакова мац, На Рискаши о шицким тим, збито алє правдиво, поведли шицко тото цо Миронови Жирошови послужело як основа за розробйованє...

Автор кнїжки дал себе вельо труду, xтори тирвал, кед ше нє спреведам коло, лєбо и вецей як 25 роки же би, медзи иншим, наглашел як ми нєшка маме релативно барз вельке число учениx людзоx: доктороx, науковцоx, академикоx, владикоx, професороx, учительоx и другей интелиґенциї. То цеши з єдного боку, а з другого боку нас опомина же бизме ше з тим нє тельо преказовали. Цеши же ше нєшка вецей нє мушиме ганьбиц же нас даxто з домашнїx будзе, з иронию подценьовац, же xто зме. З другого боку нашо стари своїx синоx нє радо посилали на високи школи, бо знали же иx зоз школованьом и страца. Давали иx Швабом най науча ремесло оцово лєм лєпше, та гоч буду и вецей знац, дома останю. Так ше чувала у громади и тота наша руска меншина. Часи иншаки и ту нє могло ше иншак справовац...

Медзитим, кнїжка М. Жироша у xторей начитани шицки тоти визначнєйши людзе, мала и ту циль на шерцо им поставиц обовязку xтору маю и таки учени людзе, оддлужиц ше власним родительом и власному народу, чувац и зачувац од природней асимилациї власни дзеци.

Кнїжка М. Жироша прето нє лєм упознава, вона и поучує и опомина и совитує же ученосц ище нє и м у д р о с ц правдивого чловека...

28. XII 1998. року М. Ковач

 

(Приказ послани Рускому слову, алє є врацени авторови М. Ковачови, з нїби обгрунтованьом же пред шейсцома мешацами обявени у Руским слове напис Лю. Рамача под подобним насловом Вични памятнїк нашим предком. У сущносци, тот приказ нє одвитовал тедишнєй културней политики и руководзацей структури НВУ Руске слово.)

 

(КОВАЧ, Миxайло: IV. Библиоґрафия под 47, 105)

 

 

Початок :: Početak :: Home