ЗАВАДЧАНИ
Спогади про Завадку Риманівську





Богдан Жеплинський

Дитинство моє, про яке згадую з приємністю, минуло в лемківському селі Завадка Риманівська, де батько о. Михайло Жеплинський в період 1928—1938 рр. був священиком, парохом місцевої церкви. Село було розкинуто вздовж річки, яка вилась між двома високими горами Пьотрус і Циргова. Лемки, місцеві жителі, любили свої гори і з ними пов'язували різні оповіді, байки та вірування, які я залюбки любив слухати.
Серед жителів Завадки Риманівської мені, перш за все, пригадується дяк Петро Сеньо, який жив недалеко від церкви і місцевої плебанії (приходства), де жили і ми. В дяка Сеня були три сини: Яросляв, Мар'ян і найменший Павло, а також донечка Люба. Я з братом Романом любив зустрічатись і бавитись разом з хлопчаками дяка. В нас був гарний дерев'яний візочок (копія правдивого лемківського сільського воза, з драбинами, дишлем і колесами із дерев'яними шприхами, все як в правдивих возів). Він був основним предметом нашої забави. Хтось із хлопців (найчастіше молодші за нас Мар'ян і мій брат Роман) впрягались в візочок і «були конями». Ми (я і Славко дяковий, як старші) «були фірманами». А Павло, якого ми не дуже радо брали до забави, бо був багато молодший, бігав за візком «як лошатко». Візок служив не тільки нам для забави. Ним можна було швидко і зручно перевезти будь-що із господарського реманенту, або привезти буряків для корів, чи свіжо викошеної конюшини-команиці для коней. Наш батько дуже любив коні і у нас завжди було 2—3 гарні «каштани», крім старої кобили (також каштанової масті з лисиною на чолі), яка приносила майже щороку, всім на радість, гарні лошатка.
Ми з братом, з дозволу мами, також заходили бавитися і до дяка. Дяк Сеньо любив мисливство, мав гарну рушницю і цілу галерею різних мисливських трофеїв (шкіри диких звірів, роги оленів, ікла кабанів та інше). Ми залюбки оглядали ці трофеї, а ще любили оглядати «ворожилю» дякову, або ж прилад, який висів на стіні в дяковій хаті і замір'яв атмосферний тиск, або ж як ми казали «предсказував погоду». Наша мамця нераз казала нам:
— Хлопці, побіжіть-но до дяка та спитайте дячихи, яку погоду на завтра показує їх «ворожиля».
І ми бігли. Бігли не тільки, щоб ще раз полюбуватися на «ворожилю», але й поспілкуватися з ровесниками. А серед них, крім дякових хлопців, були ще й Петрусь Кобеля, Парася Шафранка та дещо старший від нас Фецьо Кухта.
Фецьо часто перебував у нас, бо дуже полюбив книжки і прочитував всю нашу бібліотеку. При тому багато читав і нам з хлопцями ровесниками, а ми з захопленням слухали. Бо читав Фецьо дуже майстерно, виразно з відповідними інтонаціями, чим заворожував нас — слухачів. Вмів він і оповідати багато цікавих казок і байок.
Батько Феця—«старий Кухта», як ми його називали, був добрим господарем, розумівся на худобі. Наша мамця завжди брала його з собою, коли їздила на торговицю Роги (що біля Риманова), щоб продати чи купити щось із худоби, особливо овець. Кухта запам'ятався мені тим, що завжди був вдягнений в гарні літні чи зимові кожушки, а також тим, що замість закурювати люльку — жував в роті тютюн (звичай, який привіз з Америки, де колись був перед війною на заробітках). На торговиці тоді треба було торгуватись, а коли вже доходило до згоди, продавець і покупець (за тодішнім звичаєм) сильно били себе «по руках» (в долоні).

Пам'ятаю, коли якось приїхавши з торговиці, старий Кухта показував у нас в хаті батькові нашому свою праву долоню, промовляючи:
— Добре с мо, отче, з вашою їмостею нині торгували нашими баранами. Дивіться, яка червона в мене долоня!
Із тих, хто часто в Завадці приходив до нас була Ганьця Шмайдейова, яка приходила нераз із своїм сином та донечкою, з якими ми також бавилися.
Часто бував у нас сліпий Челак, який жив в сусідньому присілку Завадки на Абрамові (що входив в нашу парохію). Челак був інвалідом. У свій час він іздив в Америку на заробітки, працював на шахті, на якій стався вибух, в результаті якого Челак остався без рук і втратив повністю зір. Повернувся на Абрамів інвалідом, він цілими днями слухав радіо (невеликий детекторний радіоприймач з навушниками) і приносив в Завадку, зокрема до нас у хату, завжди свіжі «новини зі світа». Любив погуторити з нашим батьком на міжнародні і політичні теми, послухати, як батько читав йому окремі дописи із газет.
Із церковних провізорів, які також часто бували у нас, мені запам'ятався своєю поважною статурою Грозьо та щупленький і верткий Хомяк зі своїми гарними світлими вусами.
Великою популярністю користувались в Завадці і сільські музиканти, родина Котів. Народні музики «гудаки» родина Котів з Завадки (дві скрипки, басоля і бубен) були відомі на всю округу. їх залюбки запрошували на весілля не тільки в Завадці, але й далеко за сусідні села, бо грали вони справді майстерно. В останні роки до них ще прилучився й кларнетист. Пам'ятаю, як вони гарно грали на весіллі в нашої сусідки Фричихи.
Особливо шанували в Завадці Риманівській бабусю Шафранку. Вона була не тільки кращою «бабою повитухою» на селі, але й здібною знахаркою, яка вміла «раду дати» при кожній хворобі чи перев'язати найскладніші рани. Проворно вміла Шафранка «ставити баньки», найбільш розповсюджена в період Другої світової війни лікарська ироцедура.З великим містизмом проводила цю процедуру Шафранка. У праву руку брала помазок (кусочок вати, замотаної на кінець палички), вмокала його у спирт, змочувала ним нутро банки, потім запалювала спирт всередині банки і блискавично притискала на болючу частину тіла. Все це робила вона залюбки, всміхаючись і гарно промовляючи, так що навіть діти не лякались цієї, на перший погляд, страшної, бо зв'язаної з вогнем, процедури. Далі треба було певний час спокійно полежати з банками на грудях чи плечах, тоді-то Шафранка і пускала в хід свій великий арсенал байок чи небилиць. Або ж співала веселих пісеньок чи сипала приповідками. Наприклад, для найменших показувала, як вона на своїй руці закладає палець на палець, що сплітаються в косичку. При цьому промовляла:
Малам ладну косу,
Пішлам з ньов до села,
Здибалам там Ваня,
І юж мі ся розплела...

При останніх словах випрямляла пальці руки, показуючи, що вже розплелася її косичка на руці. А діти звичайно просили: — Давайте ще, бабусю, ще косичку давайте! І кажіть, як перше. Багато ще цікавих людей жило з Завадці Рпманівській і її присілках Абрамові та Кам'янці. Крім вищезгаданих, запам'ятались прізвища: Завійські, Шмайдей, Балутянські, Заканич, Вархол, Сьвянтко, Швягла, Ткач, Кобеля, Радко, Зозуля, Кирпан, Христиняк, Бугель та інші. Були це давні лемківські роди, які, на жаль, змушені були припинити своє життя в рідному селі, бо були депортовані в сумнозвісній операції «Вісла». В Завадці Риманівській тепер живе лише одна родина українців — нащадки нашої сусідки Фричихи. І тільки деякі незатерті прізвища на хрестах уцілілих могил на цвинтарі нагадують, що добрими господарями та чудовими людьми були тут на своїй рідній землі лемки-українці, які так любили Україну, гори і своє рідне село Завадку Риманівську.


Середина 1930-х років. Весілля в Завадці Риманівській.
Посередині зі скрипкою в лайбику Кіт зі своїми
"гудаками". Дещо справа (тримає малу дитину) провізор
Ґрозьо, в ногах йому сидить провізор Хом'як (з вусами),
попереду третя Парася Шафран (у білій хустині).

ЛЕМКІВСЬКИЙ КАЛЕНДАР на 2002 рік
Львів


Icon Return to Lemkos Home Page

Document Information

Document URL: http://lemko.org/selo/zawadka/index.html


E-mail: walter@lemko.org

Copyright © LVProductions, Ltd.

Originally Composed: February 14th, 2004
Date last modified: