Destruktivniy potentsial rusinskoho rukhu na Zakarpatti

Destruktivniy potentsial rusinskoho rukhu na Zakarpatti 12 Март 2003
Деструктивний потенціал русинського руху на Закарпатті
Що витворяють спецслужби та їх "Інститути" за народні гроші

“Карпатський Євроміст”, № 10(64), 8 березня 2003 року.

Деструктивний потенціал русинського руху на Закарпатті (Документ, який видав Інститут проблем міжнародної беспеки проти русинів Закарпаття) Серед етнополітичних проблем, з якими зустрілася Україна у перші роки незалежності, однією з найгостріших залишається проблема закарпатських русинів. Руйнівний потенціал русинського руху став довгостроковим чинником дестабілізації ситуації на Закарпатті. З огляду на потенційну можливість русинського етнотериторіального сепаратизму проблема закарпатських русинів потребує найретельнішого вивчення та підвищеної уваги з боку державних органів. Корені русинської проблеми слід шукати у специфічних 1)історичних та 2) етнічних особливостях Закарпатського регіону, що відрізняють його від решти територій України. Довідково: Закарпаття, історично заселене переважно східнослов'янським населенням, а саме – етнічною групою русинів, увійшло до складу УРСР лише в 1946 р. внаслідок територіальних змін у Європі після закінчення II світової війни. До цього, протягом тривалого часу Закарпаття входило до складу державних утворень та адміністративно-територіальних одиниць, які не включали інші українські землі.
Відмінності політичної історії Закарпаття та решти українських земель позначились і на етнічних процесах та самосвідомості населення цього регіону. В той час, як на більшості територій України включно з Галичиною у XIX столітті формувалася українська національна ідентичність, населення Закарпаття, зберігаючи давній етнонім “русини”, майже не було включеним у консолідаційні процеси, які відбувалися на решті українських земель.
Водночас чимало представників закарпатської культурної еліти XIX століття були схильні орієнтуватися на Російську імперію, що об'єднувала всі східнослов'янські народи, а також ототожнювати русинське населення з етнічними росіянами, як єдиною східнослов'янською нацією. Русофільські та слов'янофільські настрої частини населення Закарпаття, посилені післяреволюційною еміграцією від 10 до 15 тис. вихідців з Росії, були і залишаються відчутним чинником суспільного і культурного життя краю.
Лише після входження Закарпаття до складу УРСР у 1946 р. національна ідентичність населення краю сформувалася переважно як українська, хоч частина населення продовжує декларувати свою етнічну приналежність як русинську. На початку 1990-х років проблема національної ідентичності закарпатських русинів була піднята низкою громадських організацій, що нині сукупно утворюють “русинський рух”. Провідною ідеєю русинського руху є утвердження закарпатських русинів як окремої нації, а не етнічної групи українців.
Серед основних сторін: зацікавлених у розвитку русинського руху та формування русинської ідентичності, слід виділити наступні:
Внутрішні:
* Русинські культурні товариства;
* Організації утворені при Православній Церкві;
Зовнішні:
* Русинську діаспору у Східній Європі, Америці та Австралії;
* Російську Федерацію.

Сучасний русинський рух на Закарпатті

Серед русинських культурних товариств найактивнішими є Товариство підкарпатських русинів, Товариство ім. А.Духновича, Русинське науково-просвітницьке товариство, клуб “Рутенія”. Загалом же відомо про діяльність 17 русинських організацій.
Діяльність цих організацій спрямована на популяризацію культури русинів та її специфічних ознак, що мають слугувати підтвердженням етнічної своєрідності закарпатських русинів. Було організовано фестиваль русинської культури “Червена ружа” (“Червона троянда”). Інтелігенція, яка гуртується навколо русинських товариств намагається розвивати русинськомовну літературу. Розробляється наукова русиністика.
Дедалі більшу активність в русинському русі виявляють організації, утворені при Українській Православній Церкві. Участь православних організацій в русинському русі тісно пов'язана з слов'янофільськими та русофільськими настроями частини населення, що на території Закарпаття мають доволі тривалу історію.
Залучення православної складової до русинського руху особливо небезпечне, оскільки надає цьому рухові додаткового ідеологічного забарвлення та вносить елемент протистояння православного Закарпаття та сусідньої греко-католицької Галичини.
Додаткового імпульсу русинському рухові надала канонізація Українською Православною Церквою Св. Алексія (Кабалюка), який ініціював відродження Православ'я на Закарпатті. Ідеологи русинського руху використовують той факт, що Св. Алексій Кабалюк виступав за приєднання Закарпаття до СРСР на правах окремої союзної республіки, для обґрунтування ідеї дистанціювання Закарпаття від України.
Особливе занепокоєння викликає діяльність протоієрея УПЦ Димитрія Сидора – настоятеля собору Христа-Спасителя в Ужгороді, неформального лідера русинського руху. Як заявляє в своїх інтерв'ю о. Димитрій Сидор: “в русі русинів першочерговими є питання визнання їх окремою національністю, а вимоги самоврядності можуть бути позитивно вирішені”.
Окремі висловлювання Сидора містять і приховані погрози сепаратистського змісту: “Історія показує, хто не захотів визнавати русинів і Підкарпатську Русь, неодмінно втрачали її: австріяки, угорці, чехи, ради. Зараз Україна веде далеко не мирну політику щодо етносів”. Логічне продовження цієї заяви таке: якщо Україна не піде назустріч вимогам русинів, не визнає їх окремою національністю та не надасть Закарпаттю особливого статусу, постануть більш радикальні вимоги.
Довідково: Під керівництвом о. Димитрія Сидора та славіста Д. Попа ведеться робота над русинсько-українським, а також українсько-русинським словниками, а також підручником з русинської історії. Очолюване Сидором Підкарпаторусинське товариство Свв. Кирила і Мефодія спільно з іншими русинськими організаціями проводить конференції з метою популяризації історії русинів та формування специфічної русинської історіографії. Спільно з журналістом Ю.Мігелою о. Димитрій Сидор регулярно видає газету “Християнська сім'я”, присвячену русинській культурі та закарпатському православ'ю.
Обрання протоієрея Димитрія Сидора депутатом Закарпатської обласної ради розширює можливості його впливу на рівні представницької влади. В 1999 році Сидор був головним організатором V Всесвітнього конгресу русинів, що зібрав понад тисячу делегатів з усього світу. Очолюване Сидором Молодіжне товариство Прп. Мойсея Угрина – пов'язане з всесвітньою православною молодіжною організацією “Синдесмос”, що дає можливість розширювати його комунікативне поле практично на всю світову православну спільноту.
Останньою масштабною акцією русинського руху стала організація та проведення 8—9 травня 2002 року IX Всеслов'янського Собору, делегати якого представляли православних віруючих всіх слов'янских народів. Учасники собору ухвалили “Звернення до Президента, Верховної Ради та Кабінету Міністрів України про визнання русинів Закарпаття корінним народом”.
Викликає занепокоєння позиція закарпатської політичної, наукової та культурної еліти, яка хоч утримується від різких заяв щодо русинства, та загалом досить лояльно налаштована щодо русинського руху. Проведення IX Всеслов'янського Собору вітали голова державної адміністрації Закарпатської обласної Ради Г.Москаль та заступник голови Закарпатської обласної Ради Е.Нусер. З доповідями виступали народні депутати І.Мігович, М.Лавриненко, М.Алмаший, директор Інституту карпатознавства Ужгородського університету М.Макара.
У зв'язку з цим слід згадати, що на референдумі 1 грудня 1991 року 78% населення Закарпаття висловилися за утворення на базі області самоврядної території у складі України. А в 1992 році Закарпатська обласна Рада прийняла рішення про визнання русинської національності та звернулась до Верховної Ради України з проханням вирішити це питання на державному рівні.
Участь авторитетних представників влади у заходах, що утверджують ідею окремої русинської нації – небезпечне перенесенням “русинської проблеми” у політичну сферу. Подальша політизація “русинського питання” здатна реанімувати автономістські прагнення закарпатських політиків. Підтримка русинського руху з-за кордону Значний ідеологічний, ймовірно і фінансовий вплив на русинський рух Закарпаття здійснює русинська діаспора. Діють такі організації як “Світова Рада Русинів” та “Сейм Підкарпатських русинів”.
Згідно з заявами лідерів русинського руху, в той час, як на території Закарпатської області проживає близько 700 тис. русинів, у світі їх нараховується до 1,5 млн. Велика русинська діаспора проживає в США і Канаді, осередки русинів існують також в Австралії. В концепції, що її поширює професор Торонтського університету (Канада) Пол Магочі закарпатські русини жодним чином не пов'язані з історією Київської Русі, ані з історією українського народу. Слід відзначити, що русинська діаспора у багатьох країнах Східної Європи – Польщі, Угорщині, Словаччині, Чехії та Югославії була визнана окремою національністю. Очевидно, русини діаспори дійсно утворюють окрему націю, оскільки навіть в тих країнах, де вони проживають спільно з українцями, русини себе з ними не ідентифікують. Наявність на Закарпатті сильних позицій УПЦ, слов'янофільських та русофільських настроїв використовує в своїх геополітичних інтересах Російська Федерація. Стимулюючи розвиток русинського руху, надаючи йому інформаційну підтримку, Росія збільшує свій вплив на Україну. Особливий інтерес до русинського руху виявляє російський Інститут країн СНД, що діє за підтримки уряду Москви та Ю.Лужкова. Мають місце регулярні контакти між протоієреєм Димитрієм Сидором та керівництвом інституту К.Затуліним та К.Фроловим. Інтерес Росії до Закарпаття можна зрозуміти в контексті заяв Затуліна щодо умов та гарантій успішних українсько-російських відносин: “ми маємо реально продемонструвати своє співчуття спробам розвитку самоврядування в Україні. Не таємниця, що в Україні в регіонах влада не обирається, а призначається президентом” та “нам залишається думати: як розвивати прикордонне співробітництво, ініціативу регіонів”.
Очевидно, що за цими заявами Затуліна стоїть стратегія збільшення російського впливу на Україну через посилення російської політичної, економічної та культурної присутності в окремих регіонах України, в тому числі – на Закарпатті. Характерно, що в роботі ІХ Всеслов'янського собору брав участь співробітник Інституту країн СНД, секретар екстремістської організації Союз православних громадян Кирил Фролов. Всіляко підтримує русинський рух і керівник закарпатського відділення Союзу православних громадян, голова фонду “Карпаторосія” Разгулов, який схильний ототожнювати закарпатських русинів з росіянами. Недружнім кроком з боку Російської Федерації щодо України може стати внесення національності русинів до облікових листів Всеросійського перепису населення 2002 року. Як заявив директор Інституту етнології і антропології РАН В.Тишков: “Ми зараз до перепису 2002 року навмисне записали карпаторусинів: ... щоб українцям показати, що є карпатороси”. При цьому, в разі звинувачення Росії у втручанні у внутрішні справи України, вона може посилатися на визнання національності русинів рядом країн Східної Європи.
Незважаючи на те, що переорієнтація російської експансії в Укріїні в економічну площину загалом дезактуалізує питання гуманітарної сфери, в разі загострення українсько-російських суперечностей Росія може використати свої важелі впливу на Закарпатті з метою політичного тиску на Україну.

Висновки

Незважаючи на те, що лідери русинського руху, зокрема протоієрей Димитрій Сидор, при кожній нагоді підкреслюють, що вони не є сепаратистами та вбачають майбутнє Закарпаття у складі України, визнання державою національності русинів матиме далекосяжні руйнівні наслідки для українських національних інтересів та всього східноєвропейського регіону.
По-перше, у великої частини населення Закарпаття вже сформувалася українська національна ідентичність, що визнають і самі лідери русинського руху. Штучне утворення русинської мови на основі русинського діалекту та її адміністративне запровадження на Закарпатті неминуче призведе до конфліктів вже через “русинізацію” краю.
По-друге, визнання русинів окремою нацією неминуче стане проміжним етапом для висунення більш радикальних вимог, що стосуватимуться політичного статусу Закарпаття. У цій ситуації всякі поступки державної влади розцінюватимуться, з одного боку як слабкість центральної влади, з іншого – як проміжний успіх етнічного руху.
По-третє, в разі визнання русинів окремою нацією, у “русинську проблему” неминуче будуть втягнуті інші держави Східної Європи, насамперед Словаччина, Угорщина і Румунія, на території яких розташовані території, історично заселені закарпатськими русинами.
По-четверте, негативним чинником тривалої дії є підтримка русофільських та слов'янофільських настроїв у регіоні Закарпаття Російською Федерацією, як важелів її ідеологічного впливу в регіоні.
По-п'яте, втягування у етнополітичні проблеми Закарпаття Православної Церкви та тенденції до ідеологічного розмежування на релігійній основі загрожує міжрегіональним протистоянням Закарпаття з сусідньою Галичиною. Слід зазначити, що у випадку успіху русинського руху, формування русинської національної ідентичності та поширення русинської літературної мови на базі етнічної групи русинів дійсно може сформуватися окрема русинська нація.
Якщо це відбудеться, Україна незабаром зіткнеться з комплексом проблем, пов'язаних з правами національних меншин, а також з реальною загрозою територіальної цілісності.

Рекомендації

З метою усунення потенційної небезпеки розвитку в Закарпатській області регіонального сепаратизму органам державної влади слід вдатися до наступних заходів:
* Всіляко сприяти міжрегіональному співробітництву Закарпаття з рештою регіонів України, можливо, найбільше – з переважно православними Буковиною та Волинню.
* Довести до відома керівництва місцевих органів влади Закарпаття думку щодо небажаності їх участі у громадсько-політичних акціях, організованих русинським рухом.
* В самому Закарпатті підтримувати проукраїнські та помірковані суспільно-політичні сили. Спираючись на них, проводити культурні програми та заходи, що мали би утверджувати єдність русинської культури з українською та створили культурну противагу русинізму.
* У публічних виступах представників влади не заперечувати специфіку русинської культури, але утверджувати зв'язок русинської культури з українською на основі принципу “єдності у багатоманітності”.
* Сприяти усуненню втягування Православної Церкви у політичне життя Закарпаття, єпископату УПЦ висловити занепокоєння з приводу діяльності протоієрея Димитрія Сидора та з приводу інформаційної підтримки прес-службою УПЦ акцій русинського руху.
* Відслідковувати підтримку, яка надається русинському руху русинською діаспорою, або політичними силами Російської Федерації та вчасно усувати її небезпечні прояви .

Газета “Карпатський Євроміст”, № 10(64), 8 березня 2003 року

Local Links:

Return to Lemko Home Page
Document Information Document URL:http://lemko.org/rusyn/jewromist.html

Page prepared by Walter Maksimovich
E-mail: walter@lemko.org