ТРЙОХ САНДОВИЧИВ

В 1914 році были на Лемковині дві священничы родины Сандовичив. Головом єдной з них был греко-католицкій священник Петро Сандович парох Брунар, Яшковы і Чорной. Головом другой- православный священник Максим Сандович, парох Грабу, Долгого і Вышовадкы. Не были родимом, хоц назвиско якє носили походити могло од спільного предка і дало Лемковині неєдного священника ци дякоучытеля. Отже Сандовичы были медже тыма, котры выходячы з Карпат за пауком до Премышля, Львова ци Пряшова вертали пізнійше серед Лемків. Долгыма роками были они нашым вікєнцьом на сьвіт-бо треба повісти, што были то люде вчены і ознайомлены з ріжныма проблемами. Вертали они до сільскых парохій не зато, што не могли собі місця найти в великим сьвіті лем зато, што їх дідове і вітцьове, тыж священники, так їх вчыли.
Петро Сандович вродил ся 29 червця 1858 р. в Жегестові. Смерт заберат його няня, священника Василя Сандовича, коли Петро кінчыт другій рік гімназиі. Не маючы з чого оплатити школу поступує він - як то колиси бесідували - на службу до богатого чловека, котрому два рокы возит листы. Аж тепер кінчыт гімназию во Львові, де принимают го до бурсы Ставропігійского Інституту. Духовну Семінарию кінчыт в Перемышли. Перед высвячыньом в 1885 році женит ся з дівком лемківского священника Осифа Мохнацкого. Переношений пару раз, остає на долше в Брунарях. Є членом цисарско-королівской Рады Шкіяьной в Грибові і греко-католицкым Деканом Мушынскым. Отец Петро Сандович мал девятеро діти. Серед них найстарший Антоний вродил ся 6 липця 1897 рока. Гімназию кінчыл в Бохни в 1907 р. Філосифскій факультет Львівского Університету в році розпочатя Першой Сьвітовой Війны.
31 серпня 1914 рока воєнний комісар при старостві в Грибові зачал доходжыня в справі греко-католицкых священників: Петра Сандовича, Василя Куриллы- пароха во Фльоринці, Теофіля Качмарчыка - пароха Білцяревой і Владиміря Мохнацкого - пароха Чырной. Вшыткы они были ак-тывні влучены в яемківскє суспільне жытя кінця XIX і початку XX столітя. Тепер і ідеояьогічны - а як ся здає - і персональны вороты обшмарили їх ріжныма обвинінями з котрых найважнійше тото, што они небезпечны для державы москофілі. Од 10 до 14 вересня вшыткых увязнено в Грибові, одкаль были перенесены до Нового Санча, разом зо сыном свящ. Петра Сандовича -Антонийом і двома сынами свящ. Теофіля Качмарчыка - студентом Владиміром і помічником нотария в Снятыні, Любомиром. Там, в суботу 26 вересня 1914 рока станули перед воєнным польовым судом. Оскаржено іх о поміч в приготовлінях до занятя Галичыны через царскы війска, членство в русофільскій партиі і аґітацию серед народа против Українцям. До того доходили іщы персональны обвиніня. Свящ. Петро Сандович мал писати до свящ. Димитрия Хыляка, пароха в Ізбах, што не присягне на вірніст австрийско-мадярскому цисарйови. Мал до того самого нагварювати і інчых люди, покликуючы ся на лист од (не існуючого - Б. Г.) єпсикопа Никона. По правді было то пастырске посланя митрополиты Андрия Щептыцкого. Антоний Сандович мал тот лист розвозити і нагварювати селян до хороніня зброї перед Австрияками з цілю переданя єй Росиянам. Петро Сандович, назначений Деканом Мушынскым, звернул ся до священників листом в котрим обіцювал працювати згідні з інтересом руского народу, што власти зрозуміли як зраду державы.
Пред суд не закликано ниякых сьвідків обороны, допущаючы єдночасно до голосу вшыткых політычных і персональных ворогів обвиненых. 28 вересня 1914 рока суд оголосил што свящ. Петро Сандович і його сын Антоний были членами русофільской партиі зміряючой до одорваня Галичыны од Австриі. Хотячы того довести, розносили лист єпископа Никона, котрий звільнял населіня з вірно-підданчой присяги цисярйови.
Вывезены з новосандецкой вязниці до містской стрільниці были гын розстріляны в полуднє 28 вересня 1914 р. Похоронено іх на місци егзекуциі. Решту вязнів, разом зо сотками інчых послано до Талергофу. Гын нашла ся тыж родина православного священника Максима Сандовича.
Вроджений 1 лютого 1882 рока в Ждыни, де його няньо был ґаздом і церківным дяком, по штырйох роках початковой школы в Горлицях перешол молодий Максим до новосандецкой гімназиі. Там мешкал в Рускій Бурсі котра існувала од 1898 рока завдякы лемківскым діятелям. По штырйох роках, не маючи веце гроши на науку, выіхал до школы греко-католицкых монахів Василиянів в Крехові. Перебиваючи там лем пару тыжни, перешол границю і при помочы Кыівского Митрополиты Антония в 1905 р. зачал науку в православній духовній семінариі в Жытомірі. В 1910 р. Максим Сандович приіхал до рідного села видіти ся з родичами. Там стрітили його повернувши з Америки Лемки, котры привезли одтамала заінтересу-ваня православійом. Делегация грабян просила молодого семінаристу о зорганізуваня і ведіня православной парохіі в їх селі. По рукоположыню, перший од 200 років православний священник на Лемковині, одправяят службу 2 листопада 1911 р. в Грабі, розпочинаючи свою коротку пастырску послугу.
Повідомлюючы власти о своій праці в одповіди дістал він заказ продолжаня єй. Не годячи ся на тото свящ. Максим Сандович был вязненый і мусіл платити кары. Подібні терпіли тыж його парохіяне. На жаль греко-католицкій парох Грабу мал свій уділ в переслідуваню о. Максима і його парохіян.
Весном 1912 рока свящ. Максим Сандович поіхал до Львова і дальше - до свого приятеля свящ. Ігнатия Гудимы котрий был парохом в приграничным селі Залучьє. Там арештувано обох за міряна моста на Збручу і переказувана информации Росиі. Вязнено іх во Львові два рокы, до часу суду (9 марця 1914). Боронены словами сьвідків і адвокатів вышли на свободу 6. VI. 1914, згідні з розпорджыньом рады судів присяжных (делегат Поляків і 3 Євреів).
Спокій в хыжы Сандовичів не был долгій. Штыри дни по розпочатю Першой Сьвітовой Війни арештувано цілу родину і вязнено в Горлицях. 6. XI. 1914 рано выведено о. Максима на вязничний подворец і розстріляно. Не было ниякого суду. Інчых вязнів остережено што за діяльніст подібну до той, котру вюл страчений священник, грозит така сама кара, Iмости, звільнюючи єй з арешту, - повіджено што єй муж "пірвал ся на страшну річ організуючи православну парохію і не дивота што так жытя скінчыл".
12 вересна зас арештувано жену покійного о. Максима, його брата Миколая і іх вітця. Вшыткых вывезено до Талергофу. Там в родил ся молодший сын Сандовичів котрий достал імено свого няня. Старший сын Сергій молодым хлопцьом забраний был через царски війска і пропал деси в Росиі.
По війні мати лишила Максима в пароха села Чорне Михаіла Юрчакєвича, лемківского політичного діяча, котрий змірял до получыня ціяьіх русинскых Карпат в границях чехо-слоцкой державы. За тото был суджений через Поляків в Горлицях 1919 рока. Сама імость вьііхала на Підкарпатску Русь де была учытельком. Максим по закінчыню науки в православній духовній семінариі в Варшаві обнял парохію в Баници к/Грибова. По Другій Сьвітовій Війні мешкал в Білостоку, де і вмер 8. VII. 1991 р.
В 1920 році перебывая в Карпатах лемківскій еміграцийный діяч, родом з Кунковы, Віктор Гладик Іздил він на Мирну Конференцию в Парыжу, де піднимал справу державной приналежности Лемковины. Стрічаючи ся з вітцьом покійного свящ. Максима Сандовича заохотил го доперенесіня порохів його сына з латинского теметова в Горлицях до Ждыні. Разом нашли гробаря котрий знал місце похованя і бесідували з лікарйом міста Горлиці одповідаючьім за охорону здоровя. Тимофій Сандович мусіл іщы навезти тому лікарйови масла, яєц і привезти дві фуры дров, жебы дістати згоду на ексгумацию. Повернувши до Америки, Віктор Гладик придбал грошы на оплачыня вшыткого, влучні з памятником. Писал він тыж до православного єпископа мукачівского в справі переведіня похорону. На жаль, нихто не одповіл на тоты листы. Тимофій Сандович сам перенюс тіло сына до Ждыні і похоронил там в девят років по його смерти.
В 1986 році Єпископ Перемышльско-Новосандецкій Адам посвятил місце під будову церкви Святой Тройці в Горлицях, а 8. IX. 1991 р. під ведіньом Митрополиты Варшавского Василия посвячено готовий уж храм, котрий є - як голосит мармурова таблиця в лемківскым языку- памятником мученичой смерти священника Максима Сандовича. При тым святі історию його жытю припомнул внук, др. Михал Сандович.
На жаль, нич не знам о родині греко-католицкого свящ. Петра Сандовича. Забыла о ним Церков католицка, а хыбаль николи не хотіла памятати. Бо він был преці твердым Русином. Може заховала ся памят серед нашых Лемків?

Богдан ГОРБАЛЬ.

RUSYN 1/1993

bear

Document Information

Document URL: http://lemko.org/religion/sando.html

       Return to Lemko Home Page

Date Posted: June 13th, 2002
Last Revision:


LV Productions, Ltd.
c/o Walter Maksimovich
3923 Washington Street,
Kensington MD 20895-3934

USA
© LV Productions, Ltd. All Rights Reserved.