Bez prawa na zabutia

Агдрій Тавпаш

БЕЗ ПРАВА НА ЗАБУТТЯ

Відразу після проведення у Львові восени 2001 року третього Всеукраїнського з'їзду лемківських товариств, який повноправно можна назвати об'єднавчим, розпочалася робота з підготовки Світового конгресу лемків. Новий склад колегії під орудою голови Всеукраїнського товариства пана Олександра Вeнгриnовича поринув у роботу, бо часу лишалося обмаль -усього шість місяців.
Одним із важливих завдань на цьому етапі поставало широке інформування української громадськості про лемківські проблеми. І ще: готуючись до Світового конгресу лемків, ми розуміли, що акценти діяльности колегії Всеукраїнського товариства "Лeмківщина" значною мірою повинні зміститися на молодіжне середовище. Зокрема, це підтвержувала практика тернополян. Там молодіжний осередок успішно працює вже кілька років поспіль і має на своєму рахунку чимало добрих справ.
Та насамперед треба було провести серйозну акцію у Києві. За справу взялися відомий громадський діяч Микола Горбаль -голова київського товариства "Лемківщина" і письменник Михайло Слабошпицький - виконавчий директор Ліги українських меценатів.
На прес-конференцію в міському Будинку вчителя (приміщення уряду УНР) тільки столичних журналістів прийшло неменше півсотні. Ця зустріч, дійсно, мала великий громадський інтерес і резонанс. Михайло Слабошпицький у вступному слові зазначив, що мова йтиме не лише про видану нещодавно книгу "Святкова незнищенність добра", яка стала предметом нашої репрезентації для ЗМІ, а в значно ширшому руслі - ЗОНА БОЛЮ: ДЕПОРТАЦІЯ ЛЕМКІВ.
Після прес-конференції до мене підійшла журналістка з Українського радіо порадитись, як ліпше винести продовження цієї розмови в ефір програми "Старшокласник". Пропозиція виглядала дещо несподіваною, бо спочатку і сам мав певні сумніви щодо вдалого вибору слухацької аудиторії: чи зачепить сучасну молодь проблема лемків понадвікової давності? Але спробувати варто. Бо кому ж, як не молодому, поколінню, продовжувати українську справу, творити й утверджувати нашу державу. Щоб було цікавше, вирішили подати "домашнє завдання" у формі конкурсного питання: хто такі лемки? Кого ви знаєте з видатних лемків?
Шкодую, що через банальну завантаженість виробничими проблемами не зміг почути цю передачу в ефірі. Але десь за місяць часу мені передали з Києва десяток листів, автори яких були визнані переможцями радіоконкурсу, а всього редакція отримала їх близько ста. І, відверто кажучи, я був приємно вражений активністю юних радіослухачів. Звичайно, більшості з них для підготовки відповіді довелося сісти за довідкову літературу, енциклопедії, словники. Але зробили вони це не з чийогось примусу чи під загрозою неприємностей за невизубрену теорему. Отож, усім учасникам - найвища відмінна оцінка!
Десятикласниця Віра Бодак з Києва вперше почула слово "лемки" зовсім недавно - влітку, коли була на екскурсії в Карпатах. "Наш гід жваво розповідав нам про лемків, бойків, гуцулів та місцеві бувальщини і легенди, - ділиться враженнями авторка листа, - а незабаром випадково потрапила до рук газетна стаття про фестиваль "Лемківська ватра". Вона й змусила мене, столичну жительку, піти до бібліотеки, аби довідатися більше про цих самобутніх мешканців Карпат і Бескидів".
"Це питання для мене є дуже близьким, - пише Володя Наконечний з Трускавця, - бо моїх родичів, бабусю і дідуся з їх родинами, депортували під час акції "Вісла". Ще з малечку, коли була жива моя бабуся, вона мені розповідала про лемків, про їхні страждання і жахи під час виселення. Я не є байдужим до цього питання ще й тому, що у моїх жилах тече лемківська
кров... дуже вдячний пану директору "Світоча", що він виніс у радіопередачі питання про лемків на всеукраїнський рівень". Дякую і тобі, Володимире. Гордится своїм славним родом!
Великий і змістовний лист надійшов з міста Гусятина Тернопільської області від Сеньківа Миколи, в якому він старанно описав історію Лемківщини, починаючи з дохристиянського часу, назвав десятки прізвищ наших земляків - видатних науковців, культурних діячів минулого і сьогодення. "Я пишаюся цим чарівним краєм. Я також є маленькою частинкою цієї землі", - не без гордості зазначає 16-літній автор.
Ще один цікавий лист з Тернопільщини. Десятикласник з містечка Хоросткова Микола Олійник, крім відповідей на питання нашого радіоконкурсу, повідомляє: "У нашому невеличкому містечку проживає багато лемків - уроженців різних сіл, що на території сучасної Польщі: Суровиця, Дарів, Одрехова, Лукове, Бенцарова, Брунари, Мохначка, Ямкова, Криниця. І ще така цікавинка. Вихідці села Шляхтова Новотарзького повіту, цієї найзахіднішої окраїни Лемківщини, згадують про те, що у селі, як дорогу реліквію, оберігали старий деревяний хрест із написом "Кінець України - Руси".
Дали наш дописувач згадує про вечір-реквієм, приурочений 50-річчю депортації лемків, в якому і він брав участь, коли ще був у 4-му класі. "Памятаю, як співали рідні лемківські пісні сестри Байко зі Львова, - пише юнак, - як зі сцени лунали слова "Лемківської молитви" поета Василя Хомика:

Тебе благаєм кожну днину:
Порви загради з днів війни,
Верни нас в рідну Лемківщину
І самобутність сохрани!
А моя бабуся слухала і плакала..."

Дякуємо тобі, Миколо, за таку світлу чуйність і память твого щирого серця.
Дванадцятирічна Іринка Щурик зі славного княжого міста Галича, що на Івано-Франківщині, надіслала майстерно виконану аплікацію національного вбрання молодої лемківської пари, безпомилково підписавши на ній кибит і лейбик, очіпок і
крисик, плахтину і брижі. Певно, таку обізнаність дітини не принесуть ані гіперсексуальна лялька Барбі, ані супермен Рембо. І мріє ця талановита юнка побувати в чудовому Музеї Федора Гоча у Зиндрановій, про який допоки лиш чула від старших і читала у пресі.
"У нашому районі, - ще пише Іринка, - багато лемків проживає у Маринополі. Тамтешня громада веде активну просвітницьку і культурну роботу. Голова селищної ради був нагороджений відзнакою Папи Римского під час візиту Святійшого до Львова".
А ось кореспонденція від наймолодшого дописувача: Сашко Климашевський з Києва, 10 рочків. То нічого, що цей лист виявився найкоротшим, бо в такому віці й справді вільного часу обмаль. Похвально, що Сашко проявив зацікавленість і набуває турнірного досвіду у віковій категорії програми "Старшокласник". Вже сама його участь у конкурсі заслуговує похвали.
Пані Мирослава Зайко із міста Заліщики, Тернопільської області теж вирішила написати до редакції (цитуємо з ії листа), "хоч не є старшокласницею, а будучи вже старшопенсіонеркою". Так, це ґрунтовна робота, не дарма ж бо авторка працює лектором Тернопільської музичної спілки. Пані Мирослава, окрім історичного викладу, зокрема про першохрестителів лемків братів-просвітителів Кирила і Мефодія, нашого книгодрукаря кириличним шрифтом Святослава Фіоля, подада цікаву розповідь про участь лемків у визвольній боротьбі в сотнях і куренях УПА. Також надіслала нам карту Лемківщини, де вели бої сотні Громенка, Бурлаки, Ластівки, Бора, Крилача, Хрона, Стаха, Бродича-Дідика.
Ось уривок з ії листа: "Наш сучасник - письменник-мемуарист, меценат, будівничий - лемко Юрій Борець із містечка Динова біля річки Сан у минулому булавний лемківської сотні Громенка. Емігрувавши до Австралії і доробившись статку із нічого, побудував у Мельбурні "Український дім", українські школи, дав гроші на заснування і роботу кафедри українознавства в Сидней-унівєрситеті. І це все не тепер, а ще у 70 -ті роки. Юрій Борсц написав повісті-сгюгади про УПА на Лемківщині "У вирі боротьби" та "З найкращими" і видав їх власним коштом у Києві у видавництві "Наукова думка".
Пані Мирослава захоплено дякує ведучій радіопрограми "Старшокласник" Майї Манько за таку важливу і серйозну тематику діалогу з молодим поколінням. Ми також долучаємося до цих слів на адресу київської журналістки.
Цікаві листи надійшли до редакції також від Радослава Костюка з Калуша Івано-Франківської області, Тетяни Хабло із села Савинці Миргородського району, що на Полтавщині, Олексія Волошиневича із села Бузьке, Новоодеського району, Миколаївської області, Надії Гуменюк з Коломиї на Івано-Франківщині, Івана Лопаткіна з Таврійська, Херсонської області, Володимира Бондаря із села Версміївка Чорнобаївського району Черкавської області. Вони, а також ті, що названі в публікації раніше, стали призерами турніру і цілком заслужено отримали невдовзі солодкі подарункі від "Світоча".
Я невипадково так детально зупинився на розповіді про цей радіоконкурс для старшокласників. Він пролунав в ефірі Українського радіо як своєрідні позивні намяті для всіх національне свідомих співвітчизників, як клич до дії для всіх небайдужих. І якщо раніше мав якусь стриману упередженість щодо сприйняття теперішньою молоддю лемківської трагедї XX століття, болю нашого покоління - "Дітей втрачених Бескидів", - то ця передача, листи ії слухачів остаточно розвіяли всякі сумніви: ІСТОРИЧНА І БОЖА ПРАВДА ВОСТОРЖЕСТВУЄ! Хтось з обивателів намагається передати своїм безтурботним і ситим нащадкам коштовності та майно, визначаючи цю мету за найвищу в житті. А серед нетлінних цінностей лемків - доведено впродовж віків! - християнська Віра, подвижницька Праця, натхненна Пісня. І цю традицію не перервати ні в часі, ні в межах сущого світу!

Агдрій Тавпаш, Львів 06 02 2002р.

* Загорода * № 1 (32) 2002

Local Links:

Return to Lemko Home Page

Document Information Document URL:http://lemko.org/lemko/nenka/tavpash.html

Page prepared by Walter Maksimovich
E-mail: walter@lemko.org

LV Productions
c/o Walter Maksimovich
3923 Washington Street,
Kensington MD 20895-3934
USA