Потоп
(з оповідань нанашна Тимка)
Єдного разу, а было то перед війном, ищы за Пілсудского, пришли зме з сусідом Фецьом до Тимка - нібы до його сына, Осифа, з якым зме до школы ходили. На дворі было брыд, бо ляло як з цебра.
- Йой, як ліє! - гварят нанашка Наста, потоп буде чи што?
- Якій там потоп? - поліє и перестане.
- А вы хлопці што знате о потопі? - звідав нанашко Тимко.
- Є, та знаме, бо ся вчыме релігії, и же... хотілизме одповісти, але Тимко недав дале бесідувати.
- О, я знам як вы ся вчыте! - Вы нич не знате, а як дашто - то кєпско. Перше то релігіі вчыли, не так як гнеска. Треба было докладні ся навчыти, на памят, бо як ніт - священик так ти уха накрутив, же аж тріщало.
Треба признати, же нанашко Тимко знав оповідати кожду подію з бібліі и выяснити далеко ліпше як гнесьні катехеты. річово и докладні, так же кождий мусів зрозуміти. Так и тым разом, Тимко закурив тугого цигаря и зачав:
- З тым потопом то было так. Люди на світі намножыло ся юж дост гарді, а же Панбіг ім блогославив, то и рокы были добры, так же вшыткы мали хліб и до хліба, а и выпити было за што. Но, и з того добробыту, людьом в головах ся поперевертало, так же зачали и о Бозі забывати, до церкви перестали ходити. Цілыма днями в корчмах сідили - пили и грішыли, а в пості жерли мясо и танцювали, а жебы Богу офіру даяку принести? -
Та де там! Хоц втовды грошы на офіру не давали, 6о Богу грошы были непотрібны. Втовды ся приносило жертву, а Панбіг дуже не вымогав; от, даке ягнятко, або мірку зерна, ярцю, оркішу чи пшениці або жыта. Лем жебы зерно было як належыт, не таке як то Каін дав затухлий посьлід - о чім ем вам юж оповідав колиси.
Но, и Панбіг смотрив на тогу людску розпусту, и розгнівав ся страшні. Так повів сам до себе: Жалую же єм створив чловека, така то підлота - я тото знищу до чыста. Але быв там єден чловек праведний, котрий не грішыв, лем жыв по Божому зо свойом родином, а назьшав ся - Ной. Він мав трох сынів, звали ся: Сим, Хам и Яфет. Они были добры хлопці, лем тот середущий, Хам, быв такій кус хамуватий. - А, знате як было на імя жені Ноя?
- Не знаме !
- Я тіж не знам - одповів Тимко, бо в беблиі не пишут о тім. Може втовды бабы не мали такого значыня як гнес, што іх імен не споминали, а може и кщены не были? Хто знає. Бо як знаме з беблиі, то лем о хлопах споминают. Напримір: Авраам родив Ісаака, Іссак родив Якова и т.д. - то таке, Книгом Родства ся называт.И не сьмійте ся бортакы - бо то гріх! Бо тото, же родив, то не значыт, же вродив хлоп хлопа, бо то неможливе, од того сут бабы. Родив: треба розуміти - сплодив. Так товды ся бесідувало, и хыбаль пізнійше тіж. Была в чытални така руска книжка, яку написав Миколай Гоголь, а звала ся "Тарас Бульба", и в тій книжці пише, як тот Тарас, старий козак, гварит до свого сына (што зрадив своіх, бо перешов на сторону ворога, бити своіх козаків), такы слова: "Я тебе породив, я тебе уб'ю". Як видите и пізнійше так бесідували, але вертаме до потопу.
Закликав Панбіг Ноя и так повідат: Знаш што, чловече Ною, я постановив змести з лиця землі люди, звірину, птахів и вшытко што ся рушат, бо юж дост нагрішыли, але ты и твоя родина сут в порядку, то вас помилую. И Панбіг казав Нойови збудувати ковчег - то єст таку велику шыфу, бо земля буде гет заляна водом и вшытко ся потопит.
- Так збудуєш корабель - ковчег, на триста віктів довгий, пятдесят віктів шырокій, и натридцет віктів высокій. Як возмеме під увагу, же локіт иде деси понад пів метра довжыны - то тог корабель малий не быв. И казав Бог Нойови мазьом высмарувати тот корабель, з середины и з верхы, як тіж поділити на три плянтра и зробити перегороды на звірину, бо Ной мав приказ взяти на тогу шыфу по парі кождой звірины и птахів. Так треба знати, же тых перегород было барз дуже, жебы худобу и иншу звірину поодділяти, бо як бы разом вшытко до єдной кучы заперли - то най Бог заварує - як бы ся того вшытко зачало бости и кусати! Ма ся зрозуміти, же Панбіг нарисував Нойови план того корабля, бо ани Ной, ани його сынове на будовах шыф ся не знали, зрештом там не было близко ани моря, ани більшой рікы.
Но, але треба было брати ся до будовы, а дерева треба было до фраса, так, же Ной вытяв в своім лісі вшыткы кедры, сосны, ялиці и дубы, ищы и докупити мусів, бо з громадзкого ліса му нич не приділили. А и люди мусів іднати, бо сам з сынами недав бы рады тото дерево пошкіпати и порізати на швалі. Ищы мазі треба было "напалити" зо смолівок на посмаруваня корабля, бо втовды лосяне и білянчане з мазьом по світі не іздили. Так вшыткы з Нойовой родины, и зіднаны теслі, гарували од свиту до ночы, бо час наглив. А решта люди, тых грішників, то лем ся сьміяла и докучала Нойови на каждім кроці:
- Гей, Ной! - де ты на тім шыфі будеш плывати - по тім плыткім потічку? - Ты не маш хыбаль добрі в черепі?
Але Ной нич ся не одзывав, лем затискав зубы и мырчав під носом. - Чекайте підлякы! - буде видно хто ся з кого буде сьміяв як лем приде тот потоп.
Но, збудували тог корабель, згідно з планом. И загнали до нього всякой звірины по парі, и птахів по парі, адже и гадів по парі. Ту нанашко повідат: Але гадів по што? - та не знам по якого гада? Потім гвошов Ной з женом, сынами, невістами, и внуками. А Ной мав втовды около шісто років. Ма ся розуміти, же перше нагромадили сіна и иншой пашы, жебы тогу ґадзіну было чым кормити. Але хыбаль не вшыткых звірів взяв Ной, бо як знаме то гнес выкопуют кістя потворів передпотоповых, выдно же такых не треба было - то іх не брав.
Як юж вшытко было в корабли, и позамыканы двері, товды як шустло дойджом, якбы ся хмара обірвала - моментально вшытко вколо заляло, а тоты грішникы што ся скорше сьміяли з Ноя и його корабля, тепер лізли на дахы хыж, и на дерева, и просили:
- Ной! - Ратуй, воз нас на шыфу! А Ной на то:
- Но, юж тя беру! - Сьмій ся тепер! - и замкнув окенницю, бо нехтів на них смотрити. А дойдж ляв чытердесят дни и чытердесят ночы, так же вода была на пятнадцет віктів понад найвыщы горы.
В часі потопу, Ной и його родина, роботы мали до фраса, бо треба было звірину и птахів кормити, поіти и гній з гад них вымітувати. Найгірше было з птахами, котры сідили на поді, то так напаскудили на сіно, же худоба нехтіла жерти. Родина мала што істи, бо си приготовила, а и козы, коровы и уці ся доіли, а куры, качкы, гуси и індикы ся несли. А Нойовы внукы, то цілыма днями сідили при борті и імали рыбы. То мали рыб так, же ся ім обрыдли. А коли дойдж перестав ляти и вода помалы опадала, треба было чекати ищы пят місяци, покля корабель не осяде на найвекшій горі, што ся зове, Арарат.
Як юж земля кус підосхла и показала ся трава, втовды Ной казав отворити ковчег, и выгнати вшытко на двір. И так зас, звірина розышла ся по цілім світі, кожде в свою сторону, а Ной насадив винограду и зачав робити вино.
Раз деси сой кус за дуже выпив, то го так запянило (было горячо), же зняв зо ся кошелю и нагавкы, но и так голий вснув в шатрі. Так го нашов голого сын Хам, якій заміст вітцьову голизну вкрыти, то закликав братів Сима и Яфета, и гварит:
- Хотте ле, посмотте ле, як няньо ся впили, як свиня, и лежат голий. Але братя му повіли;
- То ты свиня! Бо так о вітци ся не бесідує. Потім вкрыли няня, а як вытерезвів то поскаржыли му, же Хам так поступив.
Втовды Ной ся роззлостив, збештав і прокляв Хама, но и хыбаль нич му з ґаздівкы не записав. А жыв аж девятсот пятдесят років. Аджек так то было - закінчыв нанашко Тимко.
Return to Lemkos Home Page
Document Information
Document URL: http://lemko.org/lemko/kuziak/9.html
E-mail: walter@lemko.org
Copyright ® LV Productions, Ltd.
|
LV Productions 3923 Washington Street Kensington MD 20895-3934 USA |
Originally Composed: March 23, 2001
Date last modified: