Як мясниці — то мясниці!
- Знайте! - гварит Петро Гавран - я ся дост по світі находив, и не з єдного пеца хліб ів - лем при самім войску ем служыв перешло шіст років. Быв ем в Прешові, Кошыцях в Прешбургу и в Пешті. Там ем ся дост напризерав як світ йде и як люде жыют. - Я служыв в кавалерія, в гусарях! Гей, круцифікс! Дост ся мя "надзіцірували", бо треба было ся добрі навчыти "райтувати" на кони, а вчыли - най іх гріх возме. Дайме на то, як підеш на "райтулю" - то таке місце де вчат на конях іздити (reiten schule), то там было так: на середині "дзіцірпляцу" стоіт собі пан "вахмайстер"; в єдні руці тримат на довгім шнурку коня, на котрім я сіджу, в другі, долгий бич - и віо!
Кін літат доокола, раз дрындом, раз цвалом, а тот "райтенмайстер" поганят коня, и раз бичом по коню, раз по мі -нибы нехотячы, але не раз як мя шморгнув по тых допасуваных гусарских ногавках, то "гер Гот"! - аж ся мі свічкы в очах засвітили. - Жебы го так Матичка Боска скарала! Але мусів чловек затиснути зубы и терпіти, бо там мі нич не помогло, там з вояком не шпасували - ту Петро выхылив погарик палінкы, выняв дуганьчак и зачав набивати глиняну файку грубо покраяным бакуном.
- Я быв хлоп завзятий - бесідував дале Петро - я не якыса там оферма, чи обероферма, то ем вшытко вытримав, и быв найліпший в "абтайлюнгу". Зато зробили мя "фрайтром", а потім капральом - а знате - капраль то юж ранга, то юж "унтер офіцер"! -- Як єм юж быв капральом, том быв пан. Вшыткы воякы, а и ''фрайтры" мусіли мі салютувати, а як до мя бесідували, то мусіли стояти на "аб ахт"! Інакше том го міг по пыску выбити, и ани бы мі волос з головы не впав.
- Дайме на то - приходит вояк до кухні з двома минажками, то кухар ся звідує: для кого береш другий минаж? - Для пана капраля Гаврана! - мельдує вояк. Кухар юж знає як и што. Наберат варихом так, жебы ідло было густшше, и веце кусків мяса, и то не лем для мене але и для мого вояка. Но бо якбы лем для мене, то вояк не глупий - замінив бы минажкы. Собі взявбы тогу де більше и ліпше. Кухар то быв добрий хлоп, наш руснак з Маковиці.
- Знате што? Австрийскіе войско єст найліпше; над австрийского вояка неє ліпшого в Європі!
- Е, там плетеш! - візвав ся Якым Стугар. Де там австриякы найліпшы? Рускы воякы сут найліпшы на світі! Дідо мі повідали,
же як ишли козакы през наше село на кошыцку войну, а потім гет мадярів розбили, а австриякы - кед такы найліпшы, то чом си самы не дали рады з Кошутом, лем руского царя о поміч просили? - А сам Кошут ледво втюк, рускы бы го зімали, але він быв хытрий, бо перед битвом, як давав сой коня підковати --то казав Ковальови підкови взадгуз прибити, так же сьліды кіньскы были не в тогу сторону де втікав.
- Иой, я не знам чи то правда з тыма підковами - я таке не чув, а быв єм в Кошыцях, и в Прешбурґу, и в Пешті - одозвав ся Петро.
- А, я знам - недавав ся Якым - бо мі там люде повідали на Венґрах, як єм ходив на жнива и на мовітбу.
- Е там, глупота - перебив Петро - што там цивілісты можут знати - то бортакы!
- А того, як гвариш, же рускы воякы сут найліпшы, то бым не повів, бо прецін недавно, в пятім році, японці побили рускых під Порт-Артуром - Газеты о тім писали. Така Маленька Японія! Повідают, же тоты японці то люде барз дрібны, але и барз завзяты - іх и кытайці ся боят, хоц кытайців єст тма-тменна. Повідают, же кытайскы бабы родят по четверо, а и по пятеро діти нараз.
- То так, як в нас псята або котята? - візвав ся баюсатий Илко Клапан.
- Але плетете глупства! - вмішав ся Прокіп Кріль - якій тілько што пришов до корчмы и присів ся до них. - Я быв сім років в Гамериці, и обіхав цілу Гамерику бом глядав роботы - а было барз тяжко о ню такым як мы, "ґрінорам". Нигде не хотіли дати роботы - ани в "шапі", ани в ''майнах", ани на "фармах". -Так, же я відів там ружны чуда, и ружных люди. Негрів чорных як челюсти, и червеных індиянців, и жовтых кытайців - відів єм и японців. Они подібны до кытайців и до корейців. Правда, же сут невеликого росту, але не такы аж барз маленькы. А того, же кытайскы бабы родят по пятеро діти, то чыста брехня - незнам якій "сановабиць" того выдумав! Як ем быв в Бруклині коло Нев Йорку - то там кытайців было барз дуже. Были такы "стріты" де мешкали самы кытайці. Они там мают свої рестораны, и "шторы" и "салюны" - а найбільше то они занимают ся праньом лахів. - Вера Боже! - повідом вам, же нихто так добрі не выпере як кытаєц. А того, же японці рускых розбили під Порт-Артуром - то лем зато, же нагло на рускых вдарили -без выповіджыня війны. А и рускы мали там за мало войска, бо то и барз далеко. Я в Гамериці смотрив на малы, та то од Петрограду, чи од Москвы - страаааа...шні далеко. Дальше як од Гамбурга до Нев-Йорку. А тот рускій генерал Куропаков, чи Куропакін, тіж ся не пильнував - не дбав о нич лем волочыв ся по корчмах и попивав з офіцерами. Бо як бы на часі добрав з Росиі войска и воєнных шыф, то бы так японцям гачы скроів, же лем бы ся за нима курило - так бы втікали на тоты свої пострямбаны островы. Так то мудро закінчыв свою проповід Прокіп, и высыпав попіл з файкы під стіл.
- А, повіджте ле куме Прокіп - звідав ся Филип Дурбак -якы тоты гамерицкы індиянці? - Гварите, же червены. Ци такы чысто червены як дайме на то... калина?
- Та де там! - Петро махнув руком - іх лем так называют. Они мают скору таку як кольор капру (міди), велося мают чорне, просте, а хлопи не мают борід ани баюсів - то и голити ся не мусят. Декотры ходят там, як в нас цигане оваскы, кус жебрют, покус крадут, але мало. Більшіст з них сідит по лісах и степах. Там полюют на ружну звірину. Мясо ідят - а скоры продают, жебы мали грош на дуган и "лискі" - то є таку гамерицку палінку. Повідав єден "айриш", же перше тоты індиянці барз нападали на білых люди и забивали на ріжны способы. Пізнійше поліцманы або воякы як зімали такого індиянця, то го привязували до стовпа або дерева, поливали камфіном и підпалювали, та потім ся бояли на білых нападати, "сановабиць" - але то было давно. Як я быв в Гамериці, то о такім не было чути - закінчыв Прокіп и скричав:
- Гей, Абрам! - дай нам гев ищы фляшку доброй палінкы, а и закусити дашто.
Абрам стояв за шынквасом и записував штоси крейдом на дошці.
- Я юж даю, Пане Кріль, юж даю! А закусити што бысте хтіли? - Мам файн москаликы и гаренґы (селедці), а може яєц зобаряти?
- Ой, Абрам, Абрам? - покывав головом Прокіп - кепско дбаш о свій гешефт, але и о своіх костумерів, "сановабиць"! Ты міг бы ту мати и кобаску и солонинку - прецін тепер мясниці, то бы ся зіло, бо брез шіст тыжнів филипівка - дост зме ся напостили!
- Ой! - штож вы пане Кріль, тфу! Прецін добрі знате, же наш закон того заказує.
- Є, та ты быс не мусів істи - одповів Илько Клапач. Вшыткы ся розсьміяли голосно.
Абрам замахав руками, якбы хотів одогнати доідливы мухы.
-- Дайте спокій и перестанте з тыма немудрыма жартами, то гріх! - з повагом запротестував Абрам.
- Но добрі, юж добрі - не гнівай ся Абрам - повів Прокіп. Дай зо штырі гаренгы, але жебы были млічакы, а Мойра най до них накроіт цибулі и поліє олійом - но и пару булок дай!
Мойра - жена Абрамова, чорнява, дост туга, але гарда жыдівка, покроіла селедці и кілька цибулин, вложыла іх до глиняной мискы и поляла леняным олійом. Потім принесла пару зачерствілых булок и положыла просто на не барз чыстім столі, а Абрам націдив з бочкы кварту оковиты.
- Прошу, пийте на здоровя! - повідомив.
Прокіп выняв зза пазухы гамерицкій пулярис, вытягнув риньского и дав Абрамови. Тот спритні сховав го до кышені и полетів за шынквас, одкаль донюс Прокопови решту пінязи.
- Но, Абрам - але ты ся гнес з нами ищы не напив! Принес но погарик!
- Юж несу! - закричав втішений Абрам - юж несу, долетіло зза шынквасу. Підышов, замджурив очы и перехылив погарик. Мляскав языком - цим, цим. Уй! - што за файна палінка - такой оковиткы не достанете ани в Хаіма, ани в Микыты.- О, знате чом не достанете? - бо они ей не мают, га, га, га! - розсьміяв ся.
Газдове тіж выхылили, кывнули головами, же добра, и закусували.
Кождий брав пальцями з мискы селедпя и кусок цибулі. Одламувалы булку, мачали в олію - облизували пальці. За момент зас випили - наляли тіж Абрамови. Мойра неласкаво пізрила на Абрама и штоси зашварґотала в його сторону, але він лем ся засьміяв. Потім вмыла рукы в шафлику, пішла спати до ванкіра (іздебкы).
- О, як добрі! Тепер буде спокій - повів Абрам, и выняв з шафкы фляшку араку.
- А, жебысте пришли в неділю по вечырни, бо замовив єм гудаків - то си потанцюєме. - Як мясниці - то мясниці!
Return to Lemkos Home Page
Document Information
Document URL: http://lemko.org/lemko/kuziak/5.html
E-mail: walter@lemko.org
Copyright ® LVProductions
|
LV Productions 3923 Washington Street Kensington MD 20895-3934 USA |
Originally Composed: March 23, 2001
Date last modified: