- Васю, Митре, поможте подоїти, хоц пару увец - просят. Не маме великой охоты, але помагаме. Дідо Максим юж розпалює ватру. То його занятя. Псы погнали в село "вечеряти". Дівчата выдоене молоко двигают спрацюваныма руками и несут до села, хоц нароблены, весело сьпівают:
Єден ден пастушого жытя
При быстрім потічку, на склоні гірского масиву стоят розшмарены літні стаєнкы або кошары, з прибудуваныма колибами для пастухів. Стаєнкы побудуваны з дерева: ялиці, сосны, смерека, часом з тесаного каменя, покрыты соломом, ґонтами, або дощечками дертыма з ялицьового кльоца. Кошары - были то огорожы з дертых ялицьовых дранок, покрыты соломом, часто чатином. В такых приміщьшях в нас на Лемковині тримаючи худобу и уці, од весны до пізной осени. Хочу описати єден ден пастушого жытя на такій полонині. Ден, котрий так бы ся хотіло ищы раз пережыти...
Початок літа. Настає ден. На сході небо ледво рожевіє, а юж птахы зачынают щебетати, зозуля кукат завзято. Од села стежками пнут ся під гору до стаєнок дівчата, котры идут выдоіти уці и коровы, бо хоц дійны коровы ґаздове тримали при хыжах, то часто выпасали їх на гірскых пасвисках. Дзвонячы збанками и коновками, дівчата приходят до стаєнок, дуркают до двері колибы, будят пастухів:
- Гей, вы там! Ставайте!
Розоспаны пастухы, позіваючы (літня ніч коротка), вылазят з выстеленой сіном колибы. Дівчата берут ся до доіня, а пастухы ім помагают.
Выдоєне молоко дівчата несут до села. В нас не вырабляли сыра на місци, як то робили ґурале чи словакы. Пастухы тепер мыют ся в холодній воді потічка, вытгерают леняным куском полотна, змовляют молитву и сідают при розпаленій ватрі до сьніданя, котре принесли дівчата. Іджыня завсе подібне: хліб з мішаного зерна, адзимка з оркішу, до хліба масло, сыр, брындзя, яйця, копчена солонина, до того часом огіркы квашены або свіжы. З вареного ідла, то каша, рыж, або замішка з разовой мукы. Молоко было на місци. Кашу и замішку підгрівали в мідяных котелках, котрых ту не бракувало (по козаках з першой світовой війны). Част принесеного ідла пастухы зідают, част лишают на полуденок, а решту кладут до торб, на мериндю, бо до полудня треба буде ищы не раз перекусити, но и псів погостити, про котрых пастухы барз дбали.
Ищы сонце добрі не зышло, а юж отворяют ся двері в кошарях и стаєнках. Найперше през поріг прєскакуют уці, а коли в стаді коза то все перша, потім телята, на конец поважно выходят великы, спасены, круторогы волы, котры презначены до осінной продажы. Уці найперше летят до долгого жолоба, які стояв побіч каждой стаєнкы. До нього раз в тыжни насыпували сіль з отрубами.
Ожывлят ся полонина. Уці з худобом з сусідніх кошарів гуртуют ся в велике стадо, котрого доглядали мы - пастушкы зо псами, Але над нами было двох старшых, котры зас, нас пилнували. Єдным з них быв старший юж, Максим, якій сідив при огни и выпалював взоры на цигарничках и пищалках, якы сам вырабляв, а и грати на тых пищалках потрафив незгірше. Продавав іх туристам, котры переходили часто през полонину, а не раз ночували в колибах. Максим никого не нагваряв на купно, дві-три сопілкы мав все при собі, вштурены за шырокым збійницкым поясом. Коли дахто хотів купити, Максим подавав ціну и николи ся не торгував. Як дакотри хотів, жебы Максим опустив пару гроши, то він деликатно одберав му з рук свій товар, ховав го за пояс, и повідав незмінно: "Як не хцете купити, то не мусите", и дале пикав зо свойой глиняной файкы.
Другым нашым опікуном быв Иван, років мав так зо тридцет, але тіж не навертав худобы, лем нас малых. Иван быв кулявий. Нам повідав, же на війні го ранило и зато кулят. За худобом казав нам літати, бо його нога все боліла, але як ся на дакотрого роззлостив, то трудно было перед тым "інвалідом" втечы, догнав все и вліпив пару батогів, а батіг на короткім бичыску носив все зо собом. Максим повідав нам, же Иван на жадній війні не быв, и же кулявий од дітиньства, але мы того Иванови не повідали. Иван любив майштрувати, робив красны паличкы-топірці, подібны до гуцульскых, але він іх не продавав, лем дарував знайомым. Каждий з нас дістав по такім топірци.
Зышло сонце и презерат ся в краплях росы - як в дзеркалі. Росинкы розблисли криштальныма кольорами, але недовго такыма гардыма ім быти. Ожыват полонина, бренчат дзвонкы на кархах овец и телят. Гавчут псы. Ю-гу-гу-гу! - несе ся гівканя дівчат, што зберают в лісі грибы и яфыры. У-гу-гу-гу! одзывают ся косарі з поляны. Высоко, высоко над провалом, маєстатично шыбує орел, в долині несе ся голос пастухів. Іх сьпів перерываний перекликом: "Гей! Ружана, де?! Дунай - узь, узь! Бер єй!" Чути гавканя Дуная и иншых псів. Худоба и уці підходят по схылах
полонины штораз выще, до полудня дійдут, помаленькы пасучы ся, аж гет під паньскій ліс. Потім юж, як штоденно, зганяме стадо долов убочами, до кошарів, бо в полуднє зас выйдут зо села доіти. Сонце гріє, спека. Худоба переходячи през потокы пє холодну воду. Псы спрагнены, хлепчут наскоро. Потім летят дале по боках стада, и не дозволяют ся му розходити.
Змучены пастухы зас помагают доіти. Дівчата зас вертают до села зо свіжым молоком. За нима пішли псы, котры по накормліню, на розказ ґазды, вертают назад на полонину. Пастухы зіли полуденок, кус одпочыли в тіни, а потім до роботы, бо з гад худобы треба гній вышмарити, постелити букового листя на камінны брылы, котрыма выложены сут долівкы в стаєнках. По полудни зас йде стадо на пасвиско. Горячо, затихли сьпівы, аж коли сонце обнижыт ся над горы, и юж так не пече, зачьшат ся концерт. На высокій ялиці дрозд-сьпівак тріпоче крылами и чудово высьпівує. Чути тіж сьпів коса и іншых пернатых. На наше пасвиско залізло стадко увец з іншой групы, того ся никому не подабат. Зараз Митро, в котрого сильний голос, засьпівав так:
Не пущай на наше,
Бо нашы овечкы,
Не ходят на ваше.
Же ся стары бабы ґзили,
И до горы, и в долину,
И в толоку и в царину.
Вовк-драпіжник, тыхо як злодій підкрадав ся до овечок.
Він тіж на вечерю зів бы сой смачне ягнятко. Але почули го псы, крутят ся коло пастухів и глухо гырчат. Пастухы знают што то значыт. Підносят крик, летят з псами.
- Вовк, вовк! Дунай, Брисю, Добош, - узя, бер вовка! -кричат.
Псы осьмілены женут вовка, допадают го; тот сіпле за хвіст бурого розбійника, тамтот з боку рве за кудлы. Вовк обертат ся до псів, вышкірят грізні зубы, псы на момент одскакуют, а він втіче в свою сторону. Ту ся му не удало пожывити, але при третім стаді, де пастухы менше осторожны - вкрав ягня. Ним піднесли крик, вовк зо свойом вечерйом пропав в гущавині. Заплакав гірко пастух Осиф, буде йому за недопильнуваня.
Вечеріе. Зганяме худобу нижче, до водопою, а юж потім до кошарів, стаєнок, де буде безпечна од вовків. Дівчата ждут юж нас, Принесли вечерю. Зачали вечерний подій.
Юж мі к вечєрови,
Жене мій миленькій
Волы в кошарови.
Ой жене іх, жене,
Колиж іх вижене,
Жебы то не вночи,
Пішла бым помочы.
А хлопиі косарі, дзвонячы косами, повертают з лісных полян зо сьпівом:
Быстрою водою, два,
Розмовся дівчино, шах трія-ра
Розмовся зі мною, уха-уха-ха.
З паньского ліса вертают в село лісорубы. А што они гіршы од косарів? Може засьпівати не потрафлят? Идучи передом Лешко зачынат:
Древко рубают,
Аж до Дунаю, аж до Дунаю
Тріски падают.
А дівчата? Давно полігали спати, але не сплят, слухают сьпіву хлопців. Неєдна розпознае голос свого милого и любує ся ним.
Над селом при орных полях - вівсах, комперях, тіж горят огні, чути сьпівы, перекликуваня, бубніня в стары відра, трубліня и крикы. Там пильнуют урожаю перед диками - шкідниками, не мєншыма од вовків.
При колибі горіт ватра, печут ся компері. Доглядат іх дідо Максим. Пастухы кінчат вечеряти. Псы накормлены вертают зо села и кладут ся коло своїх панів, позерают в огнисты языкы ватры. Пастухам сьмільше, коли поприних іх кудлаты приятеле. Дают ім то окрайці хліба з маслом, то скірку з солонины. Нараз псы піднесли головы, гырчат. Чижбы непрошены гості?
- Добрий вечер! - гримнув хтоси од потічка. То гайовий Микьгга зо стрільбом на плечах.
- А, витайте! - одповів Максим. - Ход, сідай коло ватры. Ходиш з фузийом, а вовк там ягня взяв Якымовому хлопчыску.
- Є, - гварит Микыта - треба му было повісти, жебы зачекав, то бым го застрілив. Або могли сте му сами під хвіст посыпати...
- Ха-ха-ха! - розсьміяли зме ся вшыткы. А Максим ся скривив, посмотрив в нашу сторону негарді, и зараз зме втихли.
- Ты бортаку - гварит до Мыкыты - жарты си робиш, а ту ягняте шкода.
- Певно, же шкода - одрюк Микыта - але вовк тіж мусит жерти.
- Мусит? То най жре дикых вепрів, што лізут в шкоду хлопам. А ест іх до гріха.
- Є, але вовк дика ся боіт. Закуриме - забесідував до Максима, жебы змінити тему.
Максим взяв цигаря од Микыты, розкрутив го в долонях, поплював на бакун и втоптав го до файкы - пак закурив.
- Но, ідж Микыто, компері ся юж допекли - припросив Максим и підсунув му сіль и горнятко з брындзьом. Максим не дав ся просити, опер фузию о смерек, выняв ножык и взяв ся до компери.
- Но, берте и вы, покля горячы - повів в нашу сторону Максим, и присунув нам по пару комперів.
На полонині, недалеко нашой колибы, розложыли шатро якысы туристы. Змучены, видно полігали спати. Лем еден старший пан, іх провідник - підыышов до нашой ватры, поздоровив и присів на пняку. Почестували зме го печеныма комперями и брындзьом. Сідив з нами и слухав, а Максим оповідат о нашых збійниках; о Сыпку 3 Мацины, о Савці, Чепцю и Баюсі. Долітував до нас сьпів з сусідніх колиб. Там тіж не спали.
- Як то ся діє, же єдны при колибах, другы в селі, треті в поли сьпівают до пізной ночы - коли сплят, як так раненько вшыткы стают? - звідав Максима наш гіст.
Максим выняв фаику з гамбы и засьміяв ся шыроко.
- Гей, та они ся высплят дост, як приде осін, а пак зима. Ночы довгы, то спати є коли. Тепер літо, робота всяди - то спати не мусят. Найліпше сон, сьпівом одганяти. Зрештом, дві-три годины старчыт, жебы ся выспати.
Туриста покрутив головом, подякував за гостину и жычыв доброй ночы. Дідо посмотрив на звізды и рюк:
- Но, смаркаты, спати треба, бо буде коло першой. Змовте "Отченаш".
Микыта выняв з камізелькы годинник и присунув го до догасаючой ватры. Была за десят перша. Не треба было йому годинника, він по сонци, звіздах, по поломени огня - чытав годины.
Полагали в колибовых леговисках выстеленых пахнячым сіном. Вкрывали ся хто чым міг: гуньком, то чуганьом, то коцом з вовны и заснули твердым сном. Кудлаты приятелі пастухів тіж нашли для себе місце. Повпыхали ся під дах, де громаджено сухе листя. Затихло, поснуло вшытко, лем вода в потічку черчала по каменях. Перерывав єй звук - крик нічной совы: гу-гу-гу, а по гущавині скрадала ся громада дикых свинь, якыа глядала непильнуваного загона компери чи вівса.
Занедовго настане ден, такій як попередній...
Return to Lemkos Home Page
Document Information
Document URL: http://lemko.org/lemko/kuziak/4.html
E-mail: walter@lemko.org
Copyright ® LVProductions, Ltd.
|
LV Productions 3923 Washington Street Kensington MD 20895-3934 USA |
Originally Composed: March 23, 2001
Date last modified: