Як юж єм гварив, мав єм на выгнаню (коло Ліґниці) сусіда зо Свіржовы Руской, Штефана Дзядика, котрий часто оповідав мі о своіх пережытях, а то єдно з них котре єм запамятав.
Штесьо мав в Свіржовій хыжку и малий кусок поля, так же корову не было на чім ховати. Зато тримав лем козу, часом дві. Мав тіж і жену Анну, але діти не мали.
Штесьо імав ся ріжных робіт, то ту, то там, але не завсе можна было роботу найти, зато бідували, але якоси жыли.
Як выбухла війна то юж направду было тяжко.
Товды зачали заберати молодіж до Німеччыны на примусовы роботы. А же, Штесьо з Анном барз стары не были, то шовтыс села повів, же они ту в Свіржовій не мают нич дуже до роботы, то до Німеччыны можут піти хоцбы обоє.
Ищы перед выіздом, до Свіржовы пришло двох гандлярів, поляків и так по тихы хотіли купити дашто на мясо, переважні ходило ім о уці.
Як відомо за такій гандель гітлеровскій окупант барз карав - грозила зато навет кара смерти.
Може дахто донюс, а може то быв лем припадок, же в селі зявило ся двох поліциянтів з постерунку з Крампной.
Тоты поліцмане, поточні званы січовикы, ганяли од хыжы до хыжы, бо конечні хотіли тых гандлярів вхопити.
Як были юж од них недалеко, то гандларе просили, жебы іх люде даґде скрыли, але каждий ся бояв, бо не хтів ся наражати січовикам, то каждий до кого хтіли ся сховати, кричав: идий гет, втікай од мойой хыжы.
Так тоты полякы трафили до Штеся, и просят з плачом: - Gospodarzu! Ratujcie bo nas zabija,!
Штесьови жаль ся зробило. Коло стіны його хыжы была загата, але не з сіна, ани з соломы, бо того не мав, бо коза юж зіла, лем з папротины.
Так казав ім лячы в тоту загату и скоро іх накрыв.
Ледво вернув до хыж, а в сіньох юж єст двох січовиків, и од разу до Штеся: - Де є ті ляхи, десь їх сховав!
- Я никого не сховав - одрюк Штесьо.
- Они тут пішли - зверещав єден з січовиків и вдарив Штеся в твар.
Як мя втяв - оповідат Штесьо, то я зачав барз врявчати, нибы з болю, хоц не боліло, бо легко втяв, а моя Анця ищы барже заводила.
Товды єден з них вліз на драбину и заздрів на під, але там не было нич, ани жмені сіна, то дали нам спокій и полетіли дале глядати, а же не нашли, то внет пішли до Святковы а потім до Крампной де быв іх постерунок.
Вратуваны полякы зо сылзами в очах дякували Штесьови за вратуваня жытя, и обіцяли ся одвдячыти, як лем буде нагода.
По тім здаріню Штесьо з женом разом зостали вывезены до Німеччыны, де мусіли працювати дла добра Раіху і Фірера.
По пару роках война ся скінчыла, а Штесьо з женом цілы и здоровы вернули до Свіржовы, лем же в Свіржові не было свіржовянів. Выіхали вшыткы до Росиі" - як гварили.
Зо стациі Штесьо з Анном йшли піше и тягнули дервяний возок, на котрім везли своі валізкы з лахами и обутьом.
Мали щестя, же ім в дорозі тото не зрабували.
Штесіова хыжа стояла, але мешкати в ній не можна было бо з даху юж хтоси вспів зняти дахівку.
Зрештом, в цілім селі так дахівка як и бляха з хыж былиздерты.
Але остало ищы дуже добрых хыж крытых кычками, так в єдній замешкав Штесьо з женом, были в селі лем обоє.
Было літо, дерева в садах аж ся вгынали під тягаром дородных овочів. Але самыма овочами трудно выжыти, придав бы ся и хліб - але де го взяти, як довкола пустка?
Штефан довідав ся, же єден з тых поляків, котрого в часі окупациі вратував перед поліцийом, єст тепер в Дошници, де заняв по лемку, што выіхав на Украіну барз добру ґаздівку и барз добрі ся має.
- Но, слава Богу - гварит Штесьо.
Заран піду до нього, тот мя поратує и поможе.
На другий ден пішов Штесьо до Дошниці.
Ишов през част опущеной Святковы, през гору Колянин, понад село Котань, тіж майже порожнє, попри село Гальбів чысто пусте, де тепер ест збірна могила вшыткых змигородскых жыдів вымордуваных през гітлеровців и Гранатову поліцию.
Нарешті дішов до Дошниці, юж праві занятой през поляків-осадників.
Без труду нашов ґаздівку де жыв тот вратуван ий ним поляк.
Гарда хыжа крыта бляхом, стодола зо стайньом тіж під бляхом, сыпанец під ґонтами, а ціле обыйстя огороджене. На подвірю при буді гавкат великій пес.
Штесьо став си коло фірткы. З хыжы вышов тот новий власник ґаздівкы.
Штесьо зняв шапку, вклонив ся и ґречні повів: -Дзіен добри/Dzien dobry!
Тамтот посмотрів дост довго на Штеся а потім скричав:
- О, kogo ja tu widze,. To wy co tu jeszcze robicie, dо сhоlery! То czego wysсіе nіе wyjechali do Rosji -повів і пішов до стайні.
Штесьо вдів шапку на голову и повлюк ся назад до Свіржовы.
На другій ден Штефан дав циґанови Андрови Сивакови зо Святківкы, што му жена Текля вмерла, убраня, а тот за то привюз му два міхы зерна одкальси.
Ма ся розуміти, же собі Андро тіж штоси за тото убраня придбав. Так то оба мали хліб. По тім оповіданю Штесьо закурив шпорта, а пак повів: - Знаш што, Фецю? Тоты січовикы мя втовды били, але они мя кєпско били.
- Чого так бесідуєте, Штефане?
- Но, то я ти повім.
Повинни мя доталь бити, аж бым повів дем сховав тых двох гадів.