Країна зеленого світла
Коли ідете "на Бортне", минете по дорозі Драгашів, перейдете через вічно зопсутий міст, під котрым тече рухлива річка, якой джерела деси в бортняньскых лісах, а потім вашым очам розпише ся стіна лІса розсвітлена зеленым світлом букового листя. Так помаленькы выше буде пняти ся тота дорога, часом попаде на долинку, закрутит ся танечным кроком - то в ліво, то в право, аж найде ся в Чорторийях, де єй поламали на вшыткы стороны підземны рухы. Думам, же давно там "чорти рыли" - як таке званя дали тому місцю стары лемківскы газдове. Давніше міг там чловек встрінути по оси возом, затопити ся на добре, і не оставало лем голосно кляти - "А бодай то чорти взяли!" А бодай то... Як тото не помогло, то лем лишыти фуру і піти домів. Гнеска чорти менше активны і переїзд легший.
За Чорториями о два крокы, село Бодакы. Юж з горбочка видно першы хыжы. Серед них з зеленого пейзажу села вырастают церковны бані - срібны маковиці. і то не єдной церкви, а двох і пару капличок. Бані нарастают вертикально з зеленого краєвиду і гачат синього неба трираменныма хрестами, На схылах берегів, што сходят з під лісів, якы окрыляют стисло село, видно білы хресты, придорожні фіґуры святых - якбы ся ту сходили на велике торжество. Частина села "сідит під стріхом", споєна міцно зо земльом, з якой виросли. Хыжы новы стырчат як оголены пнякы на зрубі, і не пасуют до давного світа. Але Бодакы не сут великым селом. Іщы еден горбок выще, а находиме ся в Бортнім.
Посередині села дві церкви, при лугах, побіч газдівскых подворців, на загородах, стоят з перед першой і другой світовой війны, фундуваны хресты, капличкы, святы фігуры. Очы мандрівників розчытуют призвища фундаторів, і на яку памят поставлено... "за здоровля", "за щасливий поворот з Гамерикы", "помордуваным в Талергофі". Інтенціі ріжны, як ріжны были події села і іх жытелів. Над Бортным мережыт ся Мережка, Корнута, Магурич, і другы верхы. Наполняют сельску долину запахом ліса, розсівают вітерец легонько над стріхами хыж, а він закручат дым з коминів в небо, яке прикрашают дрібны, кругленькы хмаркы, што як овечкы щыпаючы траву - кроком повїльньш переходят пасвиско і една по другі ховают ся за верх, за высокы ковпакы гір, ялицьовы стромы, за буковы зелены дебря. Довкола так зелено, же ани невидно сонця, здає ся - світло і повітря зелене!
Позерам на верхы, на досконало вірны старій архітектурі хыжы, на маківкы лемківскых святынь, то зас на автора тых творів. Так, на автора - бо я юж загостив до хыжы Феця Кузяка, яка стоіт над річком в середині села. Він бы мя поправив - в "центрі", бо є ту поза двома церквами, новопобудований сільский дім культуры, склеп, давна молочарня і абтобусовий пристанок з місцьом до завертаня. Пан Фецьо Кузяк, як пристало на вірного сына лемківской землі, одкупив стару лемківску хыжу, і сдном ногом повернув до Бортного... з воєвІдзкого давно - Ряшова, де працював довгы рокы на милождану, невелику пенсию. Хто незна Феця Кузяка, то може знає: Юрка Бортняньского, Гриця Быбля, Нестеря Чепігу - бо під такыма псевдонімами "воював" він довгы рокы на Лемківскых сторінках "Нашого Слова". Десяткы, а може соткы його оповідань, дописів, можете найти в архівных номерах тижневика, почынаючы од 1964 року. Нашли ся там м. інш. такы оповіданя: "Війтовий суд", "Млинці з Высокого Маґурича", "Гудак Микыта в небі", "Таке было моє дітиньство", "Семе не крад, бо...", "Єден ден пастушого жытя", "На службі", і дуже, дуже другых, якы описували минуле Лемківщьшы. Творчіст Кузяка насякнена рефлексийом і гумором - одночасно великом любовю до ріднои землі, до села в якім пришов на світ. В своіх оповіданях показує Лемківщыну яку памятат з дітиньства, одтворену зо споминів його дідів, селян, народженых іщы в 2-гій половині XIX столітя. Є там наш сусід - корчмар жыд і циган, весіля, будний ден і святочний час, прикметы і хыбы людскы, віруваня і традиції, а вшытко підсіяне зеренком гумору, якій товаришыт сільскій погідній атмосфері. На безхмарне жытя селян приходит тяжка доля - війна, выгнаня - трагедія поодинокых родин, як і цілого, лемківского племена.
Кузяк оповіданя "малює образами" - чудовом бесідом середньой Лемківщыны одтворює минуле. Минуле добавлене субєктивнима спостереженями. З його засобу слів, давной складні, мож бы одзеркалити чысту мову - яку добрі буде розуміти схід і захід Лемківщьшы. Кузяк то "болячий гумориста" - бо часто його гумор болит, вказує нашу наівніст, не раз глупоту, косым "Гашковым" оком творит образы минулого, і не кланят ся больванам, не грас мелодіі, на яку ждали штораз то новы володаре. Радше в вымушенім поклоні старат ся осьміяти їх.
Гнеска Кузяк кождий вільний час білше присвячує другій своій любови, а є ньом малюваня. Деревяна Фецьова хыжа кыпит кольорами фарбы і пахне покостом. В більшосте необрамуваны образы закрывают вільну частину стін. Так то на стінах розцвитат давний світ: врізаны до беріжка лемківскы певниці, шпіхліры-сьшанці, на розписі села церков з дрібно розписуваныма ґонтами - ряд в ряд, а іх кількіст мусит ся згаджати з тым што было на вкрыві церкви. - То не так, же якысип артиста сой махне пензльом і церква два раз выща як в натурі - коментує Фецьо. Дрібниць пильнує, бо они творят клімат і автентизм його творів. То означат, же не можна домалювати вікно, коли го там не было. На горбах пристас зерно і розплітат ся шахівниця поодинокых кусків поля розтятого зеленыма межами. Соломяны стріхы рівненько накрывают людскы садибы, перед котрыма стоят в маєстатичні повазі журавлі з розколысаным відром до набераня воды. Відро, очевидні - деревяне. Серед гір, з глубокых яруг, выснуват ся кубятко гмлы, по сам край грубого ліса, при котрім стоіт збійник Сипко. Одяг в него народний, чыстенькій, ногы сперают шыроко сильний корпус дородного драба. Якбы не стрыльба выміряна пред себе, здавалбы ся спокійным газдом. На єднім з полотен камінний двір-замок з желізном брамом, а перед ним, на высокім скалистім березі, пару свобідных драбів позерат в його сторону і штоси міркує. - То на польскых панів ідут нашы, тым разом не по коляді, а зо стрылъбами - з усьміхом повідат Кузяк.
Тихы села нагадуют Никифоровы малюнкы - ностальгічны, затоплены в КарпатскІй природі, досконало одзеркалены архітектурним етилом, ждут, якбы на гостя. Домінуют в оліях три кольоры: зелений, синій і бронза - очевидно з похіднима. Бє з них зелене тепло, бо Кузяк якбы на прекір Никифорови, завзято любит зелений колір і выкорыстуе го максимально. Не легко оперувати зеленым світлом, а єднак в образах Кузяка, дає оно третій вымір - глубину. Трафлят ся Фецьови "поповнити" портрет, як і історичну картину. Портрет для показаня деталів... одягу, а історичну картину - для... підкресленя лемківскых звязків з православном церквом і древним Києвом.
Нерадо дає праці на выставы. - Што я ся буду афішував - повідат. Хоц знам, же вшытко што творит, робит з глубоком віром, жебы нашы сьліды, оставлены ту прадідами, шанувати, хоронити і долучыти до них, хоц маленьку окруху гнеснього, бы нихто з памяти не выдер нам історії, не зрівнав з горбатом дольом останків нашой культуры. Думам, же прото выповнят Він розорену культуру - лемківскій заповіт, записує выгнану памят.
Розмалюваний на полотнах Кузяком лемківскій світ, як і записаний словом в оповіданих і гуморесках зобраных в збірку "Давно, то были часы", сплітує ся органічно з карпатском земльом, з жытьом селян, як і з жытьом автора. Того чого не переказав кольор оліі, свобідно несе слово писане, дополнят го. Товаришыт ім спільна атмосфера, на ново родит ся минуле, уявлят правда історії, краса і легенда давной краіны званой з тепла - Лемковином. Тото што перестало Існувати матеріально, по чім затерто сьліды, дарує нам в розписі полотна і слова, залюблений в країні зеленого світла - Теодор Кузяк.
Володислав Грабан
Криниця.
Вересень 1999 р.
Return to Lemkos Home Page
Document Information
Document URL: http://lemko.org/lemko/kuziak/1.html
E-mail: walter@lemko.org
Copyright ® LVProductions
|
LV Productions 3923 Washington Street Kensington MD 20895-3934 USA |
Originally Composed: March 23, 2001
Date last modified: