"Туга"
© Copyright by Іван Фуджак 2001
© Copyright by "Nasza Zahoroda" 2001
Віршы зредагував: Володислав Грабан
Компутерний набір, ламаня, графічне оформленя: Володислав Грабан
Коректа: Олена Грабан
Рисункы в збірці:
Агафія Вархоляк–Бронішевска
Выдала "Наша Загорода" – Криниця, 2001
Зміст
Земличко моя..........................................................................................................................9
Туга...................................................................................................................................................10
Лемківскій поета...............................................................................................................12
В моіх Карпатах..................................................................................................................13
Кривдителі................................................................................................................................14
Святий з Бортного............................................................................................................16
Християньство неправе................................................................................................17
Слезы выгнаных....................................................................................................................18
Хто мы?......................................................................................................................................19
Соліньске озеро..................................................................................................................21
Глядай коріня........................................................................................................................23
Рідне село увідіти..............................................................................................................24
Мысцова......................................................................................................................................25
...Шкільному другу–Хомикови....................................................................................26
Лем ты Ісусе.........................................................................................................................28
Порожне село.......................................................................................................................29
Русаля..............................................................................................................................................31
Сын Карпатской Руси....................................................................................................32
Гей поеты!................................................................................................................................33
Лем..................................................................................................................................................34
Без серця..................................................................................................................................36
Родина....................................................................................................................37
Розстаня.......................................................................................................................................38
Дай мі Боже...........................................................................................................................40
І Бог нас опустив.................................................................................................................42
Wysiedlenie......................................................................................................................................44
Rany serca..................................................................................................................................46
Przyjaciel......................................................................................................................................47
Zielone serce.........................................................................................................................48
Nadzieja.......................................................................................................................49
Pragnienie..............................................................................................50
...poecie W.G..............................................................................................................................51
Do ksiezyca..........................................................................................................................................52
Зеленокрыла туга
Єдного разу переслав машынопис складаных ним вершів і споминів. Прочытав єм з увагом слова замкнены в рядкы думок зобраных з його памяти, а они оповідали мі про трагедию поколіня, тугу за втраченым і раз ищы потверджали, як в страшных часах пришло жыти нашым дідам і вітцям.
Тых жыючых, котры добрі памятают выселіня, мож бы назвати – с т р а ч е н ы м п о к о л і н ь о м. Страченым подвійні. Раз підчас війны і выселіня, другий раз, коли надіі замінила в порохно нова демокрация, непризнаючы нам права до власной землі. Певно даст ся так жыти, але свідоміст того што ся в тамтых роках стало, тяжша як слово, тяжша як само жытя.
З таком свідомістю Іван Фуджак писав своі вершы. Писав іх його біль! Част з тых вершів не можу помістити, бо так міцно оскаржали "тамтот світ", же не спосіб было іх долучыти до збіркы, так як не спосіб затримати крику чловека, котрий вылетит з глубины його горла. Тот крик дале звучыт, одбиват ся од стіны незрозуміня, і несе ся через стрічкы надрукуваных Фуджаком вершів. Лемківска поезия – то поезия зроджена з болю. Переразлива як плач дітины, як сковыт найвірнійшого приятеля – пса залишеного на роздоріжю.
Вершы Фуджака то поетичний документ тамтого страшного часу, якій перекотив ся през нашу землю – зеленокрылу Лемківщыну. Зроджены з потребы серця, з потребы выкричаня болю перед світом і людми, котры повидны тот біль зрозуміти, коли ні, то в цивілізуваний спосіб приняти го до відомости.
Надія і безнадійніст, любов, жаль і оскаржуваня то аж задуже на обєм верша, але такы сут вершы створены Фуджаком. Не знам як іх прийме молоде поколіня. Чи взагалі зрозуміє, заняте сучасным здобываньом нового, яке штораз барже оддалят іх од власных коренів. А може позволят они на рефлексию над минулым?
Вірити будеме, же вершы якы поміщат тота збірка, остережут неєдну лемківску душу перед асимільацийом, хоц правду повісти – она має такы розміры, же лем чудо може нас вратувати.
Не знам, чи вшыткы што так міцно кохают Свою Землю і Рід свій, здают собі з того справу.
Володислав Грабан
Іван Фуджак /сын Семана і Ксені з дому Ревак/ народив ся 18.08.1930 р. в селі Мысцова ясельского повіта. Tam закінчыв початкову школу. Дальшу науку про–довжав в украіньскоязычній школі в Дуклі. Підчас навчаня выявило ся, же Фуджак єст єдным з найактивнійшых членів антигітлерівского руху лемківского відділу "Борці за свободу" – псевдонім "Ванюшка". Гестапо і поліция зачали домагати ся його гарештуваня. Тот факт змусив неповно-літнього хлопця укрывати ся в рядах лемківскых і словацкых партизанів з якыма діяв до самого кінця війны.
По єй закінчыню быв два раз депортуваний: на схід і захід. На схід з Ясла, аж до Донбасу на карну колонію, везений в кайданах з наказу командіра НКВД на повіт Ясло, Суворова. Коли удало ся му втечы, укрывав ся в Кросьні.
Іван Фуджак в роках 50–тых жыв на західніх землях Польщы. Там закінчыв Загальноосвітний Ліцей в Лігниці, пізнійше коли повернув в Бескиды, Середню Економічну Школу в Горлицях. Працював урядником Повітовой Народной Рады. Причыняв ся до повороту выселенців на горличчыну.
Родину і родинне майно, як підтверджат – знищыли німецкы окупанты, а хыжу, землю і ліс "упаньствовлено" в рамах соціалістичного польского права на безправніст. Гнесьня демокрация тото право солідарно підтримує.
Быв свідком нашого національного вынищуваня, кривд моральных і матеріальных, чым дає доказ в своіх поетичных записах. Уважат, же материньско–прадідівска лемківска бесіда гідна захованя і пошануваня, бо она не перечыт словам Tараса Шевченка Учитеся брати мої...
Основну шкідливіст видит в тім, же денекотры "насильны діяче" – незважаючы на людску вільну волю, вводят "єдиносушны правды" якы мают быти рецептом на лемківскы проблемы. А прецін чесным украінцям наша народна бесіда рівнож буде мила як літературна мова, лем дай Бог, жебы за парудесят років было єй в Карпатах чути!
Розсудок каже єй підтримувати, плекати як чудовий скарб вплетений в чарівний вінок украіньской культуры. То наша рідна бесіда через довгы столітя ратувала культурну і релігійну одрубніст – нашу гордіст.
вг
Земличко моя
Ой як тяжко самітному
На чужыні жыти
Та дай Боже хоц раз єден
В рідне село піти
Сісти собі на камени
При ріднім потічку
В котрім вода черчыт жыва
Як быс іхав брычком
Вшытко видиш як на яві
Якбы вчера было
Кадис ходив з хyдобином
Зо сьпівом премило
І хоц ту мі не брак хліба
І мам вшытко – што сусіде мают
То не зазнам сонця–жытя
В несвойому краю
Ясло, 1997
Туга
Чым барже друже ся старієш
Спомины тя не залишают
Чым більше зморщын на твари
Думкы в рідну сторону одлітают
Поміж чужынців нас розсіяли
З вітцівской землі
Антихристы – нелюде
Насильно нас вырвали
А коли вечер надыйде тихо
І кладеш тіло під перину
Так товды верташ сестро–брате
На рідну Лемківщыну
Сон і надія плетут вінці
Прагніньом підливают
Як барвінковы сині квіты
В серцях на ново заквитают
Споминам не найдеш межы
Чи не чудово мы ту жыли
Аж пришли нелюде
Невинных нас знищыли
Так дармо просиш брате лемку
Ласкы в розмовах з панами
Направте кривды нашы
Не залишайте ся катами
Ясло, 1996
Лемківскій поета
Білым волосьом накрыє тугу
Очы замінит в карпатске зеркало
Душом заплаче над кривдом народа
Розпертом грудьом запрагне волі
Знаком Христа розпятой віры
Видит хресты поламаны
Вільну волю крылами голуба
Занесе в серця залишеных тіни
Заплаче над дольом рідного слова
Мамины слезы замінит в квітя
Зо скаруплин історію склиіт
Жебы єй дітям і світу вказати.
Ясло, 1997
В моіх Карпатах
Надышла буря зерно збите
Полегла од перунів трава
А коли сонце розблисло ясно
Гірска краса нас витала
Горы зелены деревами
В світлі плавят ся долины
Серед них хыжы деревяны
Ото є наша Лемківщына
А коли вечер в загороды приде
Вшытко затихне на полях
Лем бідний лемко іщы оре
Така русиньска його доля
Пастух в обыйстя своє веде
Худобу дрібну і рогату
Звізды до ґаздынь моргают
Вечерю кажут подавати
Любін Л., 1955
Кривдителі
Кричыш
Не чуют
Земля плаче
Не розуміют
Просиш
Одвертают ся
Море плачу
Проклятя іх недосігат
Стогне земля залишена
Преможныма спустошена
Серце чує біль пекучий
Діздрий долю Всемогучий!
Сьвіржова, 1956
Святий з Бортного
Камінний святий з села Бортного
Дале ся молит до Всевышнього,
І тверды рукы на грудях носит –
Може він ласку для нас выпросит.
Смотрит з–під мітры на Корнуты,
Не ма юж силы ани стогнути.
Слеза небесна по лици тече,
Вытріщат очы – ниґде не втече.
Довкола всяди руіны, трава,
Не зна, же Лемківщына юж пропала.
Неє там церкви, хыж і народу –
Хто знищыв вшытко, зробив таку шкоду.
Самітний святий, може остатній
Не веде юж бесіды з Богом,
Не ма де правды ся дізнати –
Она выгнана з його народом.
Бортне–Бодакы, 1962
Християньство неправе
Лісы, гущы карчували,
Зернину ярну і татарку
На паленицях засіяли.
А коли рівно там сходило
Газдови в душы было мило.
Буде родину чым выжывити,
Худобу накормити,
І на хырбеті дырва знести –
Зиму тяжливу так провести.
Пак на вечіркы ся сходили,
В довгы вечеры ся бавили –
Пісьнями жытя умиляли
Бо і нелегку долю мали.
Аж пришов час коли вшытко
Чого сусіды завіділи –
Вкрали, знищыли
В свою державу замінили.
Проляту кров
Скоренько придоптано –
Церкви, каплиці, хресты
З землицьом порівнано.
Сонце юж більше не світило,
Земля гмлами тяжко плакала –
Пропала наша правда,
Віра і слава.
Слезы выгнаных
Кривда
як осінна гмла
сідала на лици
залишеной Лемковины
невинны слезы
протікали в глубину серця
Ту лем синьоокі небосхыл
розмывав терпіня
огрівав оболілы ногы
выгнаных
Незавинений страх
болячо тиснув жолудок
не міг помістити
в розшыреных зірницях
образу підлости
Ненажерте християньство
з під латиньской сутанны
вызерало наново
призваляло на свіжу кров
на нищыня нашой святости
І од того часу
залишыло ся лем ТEDEUM
без ALLELUJA
Варшава, 1957
Хто мы?
Нашым дітям треба знати,
Одкаль рід наш, де Карпаты?
Чому мы іх залишыли,
Свойой мовы ся ганьбили.
Чому церкви з куполами
Нищыли чужынці,
Чому хресты з могылами
розвлікали тракторами?
Чому везли нас в вагонах
З худобом далеко,
Мордували в концтаборах
за колючым дротом?
Будеш сыну ся молити,
Треба–ж тобі знати,
Же три пальці і на право
Знак хреста ставляти!
Наша віра щыра, люба
Од Кыівской Руси –
Жебы жыла в нашых серцях
По вік–віків в душы!
Соліньске озеро
Владза з Ліска
неносила дырва з ліса
церковны іконостасы мала
на підпалку іх рубала
Могла з того горда быти
і партіі ся підхлібити
же зо вшыткым што не–польске
може ся розправити
На Соліньскім мори
іконы плавали
вода іх на беріг пхала
туристы зберали
Нагробны хресты
в глубині воды
світят ся тіж черепы
найкращой породы
Та дарма віра
в Бога Всевышнього
колы навет по смерти
не маш права людского
Солина, 1996
Глядай коріня
Клякний сыну на коліна,
Порозгартай траву,
Може найдеш дідів сліды –
Долю неласкаву.
Ту выкопаш рідну тугу
Хоцбы з під каміня –
Потіш серце, вкаж молодым
Де твоє коріня.
І не забуд хліб пахнячий
Грибы, сыр і кеселицю –
Што з вівса єй приряджено
На Вельку Пятницю.
Поклад три–раз рівнесенько
Знак хреста на собі –
Та звідай ся Пана Бога
Што залишыв тобі.
Чи то вшытко што минуло
Неверне николи –
Чи пропадут нашы хресты,
Што в щырому поли?
Чи над водом на березі
Церков заясьніє?
Вдарят в дзвоны, нарід верне
Лемківщына жыє!
Мысцова–Бліхнарка, 1955
Рідне село увідіти
Замін Боже мене в птаха,
Дай щасливу мі годину,
Бо на крылах бым полетів
В рідну Лемківщыну.
Своє село увідіти,
Одкаль мене выселили –
Пригадати сой молодіст,
Як весело мы там жыли?
В кряках чи бурянах
Хоцбы темно, хоцбы гмлиско –
Найду місце народжына,
По хыжы пециско.
Вшытко рідне виджу в думках,
Снит ся мі по–ночы,
Же на рідній нашій ниві
Сволоч ся волочыт.
Нема серця в польскых людях,
Нема тіж в москалях,
Они жыют з людской кривды
Як другых зневолят.
Все рахуют на готове –
Вшыткым заберают,
Соцялізмом і костелом
Бандитизм вкрывают.
Тернопіль, 1995
Мысцова
Моє серце вертат
До рідной Мысцовы –
Де так земля чудні пахне,
Де–м дітиньство провюв.
Над ріку Вислоку
Керуют ся очы –
Де–м стежками босо
Травичку толочыв.
Де в быстрій водиці
Купав ся з хлопцями –
Де в буках ясьніли
Кучері звіздами.
Шуміли ялиці
Высокы дерева –
Нюс там вітер душу,
Хоц і неготова.
Ой тяжко вірити,
Же лем верне она –
Серед лук зеленых,
Серна выстрашена.
Ясло, 1998
Шкільноми другу – Хомикови
Написав нам Хомик
Лемківску Молитву –
Жебы нащадкы знали
Та єй шанували.
Засіяв в головах
Рідне бануваня –
Жебы Поляк з Москальом
Зрозумів стражданя.
Карпаты рідненькы
В бурях вітру гнаны –
Кроплями туманів,
Мрійом обсіяны.
Днями та ночами,
Все будеш думати –
Про рiдне гніздечко,
Про нашы Карпаты.
Дай Бог словам його
Жебы обродили –
На крылах мріяня
Волю заносили.
Най його молитвы
Вертают в Карпаты –
Най повчают чужых
Як нас шанувати.
Львів, 1995
Лем ты Ісусе
Лем ты Ісусе
Остав при дорозі –
В селі порожнім
Серед дикых лозин.
Коли нас гнано –
Селяньство плакало,
Вели як злочынців,
Багнетом штуркали.
Вшытко нам забрали –
Хыжы, полонины,
Любов і надію
До земличкы милой.
А коли мы в кривді
Бога призывали –
Они ся з молитвы
На голос сьміяли.
Смотрив єс Ісусе,
Нехотів остати,
Під терньовым небом
Што вкрыло Карпаты.
Вроцлав, 1956
Порожне село
Сова загукала,
Вовкы лягли спати,
Коли блідий місяц
Почав нас глядати.
Не дізрів пастухів
Лем порожні хаты –
Неє оранины
Лем бурян чубатий!
Неє загороды –
Заросло каміня,
Всяди темно–дико
На стежках тернина.
Почав ближе позерати,
Пішов долинами –
Та не нашов слідів
Бродженых керпцями.
Горлиці, 1960
Русаля
Смотрю на горы зелены –
На дебры верхами маєны,
Кади ходили на выпас з худобом
З сельском чередом молодом.
Під лісом званым Каменьом
Пили зме воду дітячом жменьом –
Хлопці юж з рана поспішали
При огню весело танцювали.
Сонце ясьніло над Точковом,
А мы селяньском простом мовом
Пісьні радісны голосно співали,
Та святочно худобу одівали.
На рогах зіля зацвило пахняче,
Худоба здивлена по–поли скаче,
Хлопці, дівчата в велькій радости
Роблят взаімно собі пакости.
Так нам час миняв дуже мило,
Аж сонце зашло, аж вечеріло,
Коли родиче почали кричати –
Дітвору з худобом до села зганяти.
Благодарив Боже тамты пoдіі,
Давав діточкам великы надіі.
Выгнанці недіждали збавліня
Ани наступне іх поколіня.
Мысцова, 1997
Сын Карпатской Руси
Я Русином ся народив,
Рускы были отец–мати,
Прото вшытко нам забралы –
Вышмарили з хаты!
Русин чесний – слово святе!
Днес на хресті є розпяте.
Польща з Москвом домовили,
Нашы землі заграбили.
Новы часы право дали,
Жебы ся злодіе не ховали,
А ты стаєш сыну бідным –
При порозі при прадідным.
Недобитых розогнано
На схід–захід примушано,
Вшытко вкрали і надію
Задоптану на каміню!
Ясло, 1997
Гей поеты!
Встанте хлопці з пером в руці
Возте ся за слова –
Жебы правду описати
Сьміло і морово!
Як нам землю одобрано –
Збройом, багнетами,
Слово Русь нищено –
Віру з памятками.
Не забудте рідной мовы –
Передайте дітьом!
Гарды пісьні з Лемківщыны
Най зацвитут квітьом.
І бесіду нашых предків
Паплюжыти недавайте,
Творте серцьом і розумно –
Брата од ворога одріжняйте!
Ясло, 4.04.2001
Лем
Лем в Карпатах
джерельна водиця плаче потоками
церковця–небога молит ся за вами
пред людскым зором втекла в гущавину
за яку провину
Лем в Карпатах
останкы садыб лемківскых найдете
вынищеного народа
кров пєте
Лем в Карпатах
замучены хресты
лежат в розвалині
бродят по них коровы
дикы свині
Лем в Карпатах
нелюде орют цминтарну ролю
залив водний хлюпоче
несе боршно труны
нашу долю
Лем в Карпатах
уці гнали в порожні святыні
выселяли люди
палили села
на полонині
Лем в Карпатах
при старім порозі
тін Лемка
што молив ся
в Бозі
Ясло, 02.04.2001
Без серця
Ой ты кате рідномовний –
Чом продаєш людскы душы?
Юж культру єс задоптав,
Рідне слово попаплюжыв.
Бесідонька ти немила,
Чужа краща, присвоєна,
Рідна мати тя родила –
А ты серця до ней немав?
За срібникы выгладжены,
Чи зо страху так бортачыш?
Маш діточкы усьміхнены,
так і скоро іх затратиш!
Чому підлы егоісты,
Для свойой корысти –
Запродают вшытко рідне
Без людской совісти?
Ясло,31.03.2001
Родина
Шануй Русина
і знай дорогий брате
же мы єднокровна родина
Русин–Лемко–Украінец
на все брат
не чужынец
Він полюбив свою кутю
ты зас кеселицю
та пошануй і традицию
І бесіда йому мила
што під стріхом
ся вродила
Чи то в хыжы
чи то в хаті
треба вшанувати
Ясло, 9,03,2001
Розстаня
Хоц нас силом розділили,
Ты мі завсе будеш братом -
Тебе в серци я все маю
Фотографію притуляю.
Запустили стежкы зільом,
Сьліды зсылкы до Явожна,
Поцілую думкы нашы,
Спрерастаны юж тернином.
Твоі кісткы в пісках Шлеска
Моі – хоцбы в Украіні,
Вірна любов все остане
В рідній Лемковині!
Ясло, 2001–06–03
Дай мі Боже
Хоц моє тіло
Од рідной землі одлучене,
Серце –
В карпатскых горах
Залишене.
Виджу селечко рідне,
Днями–ночами,
Під небосхылом синім –
Помедже горами.
Все ся мі брате здає,
Рідну бесіду чую –
Голос сусідів, няня, мамы,
Посеред жывых наслухую.
Дзвонит ім вода в потічку –
Черкотит, з вітром жартує,
Не забыв про нас рідний –
Він тіж жде, банує.
Лемківщыно, твоі мы діти
Насильно выселены –
Спіткаш нас по всьому світі
На землі чужій – загубленых.
І буде слава Поколіню
Коли нас схоче споминати,
З фальшу одділит правду –
Так може світу показати.
Вроцлав, 1956
І Бог нас опустив
Жыли в Полщы жыди
Што майном стояли,
Та лемкы–украінці
Землю свою мали.
Вшытко "владза" ім забрала –
Землю, лісы і святыні
Пропила – розкрала
На ціленькій Лемківщыні.
Давно дзвоны нам дзвонили –
На молитву призывали,
Благати Всевышнього
До церкви кликали.
Але Господ за горами
Не почув благаня –
Дявол знищыв нашу землю,
Остало стражданя!
Воловец, 1991
кнужечку можна замовити за PLZ12.00
Maria Fudzak
ul Kopernika 9/16
38-200 Jaslo
0-48-13-44-690-48
Local Links:
Return to Lemko Home Page
Document Information Document URL:http://lemko.org/lemko/fudzak/index.html
Page prepared by Walter Maksimovich
E-mail: walter@lemko.org
Copyright © LV Productions
E-mail: webmaster@lemko.org
|
since November 30th, 2000 |
LV Productions c/o Walter Maksimovich 3923 Washington Street, Kensington MD 20895-3934 USA |