Ivan Krasovskyj - Do Zemliakiv - za Okean

Іван Красовский - До Землюків - за Океан





krasowskyj_06.pdf


На вільній землі Вашингтона


Здивував той факт, що мене ніхто не зустрічав [на аеропорту Кенедіого в Нью Йорку], хоч я попередньо передав листа голові Світової Федерації Лемків доктору Іванові Гвоздi, вислав телеграму. Чергова, яка знала польську мову, кілька разів дзвонила по телефону, вказаному на запрошенні, але відповіді не було. Деяку надію подав пан Василь Баран, який зустрічав в аеропорту українських футболістів і пообіцяв розшукати когось з лемківських активістів.
Проходила година за годиною і ситуація щоразу ускладнювалася. Я згадав, що мені передали листа до незнайомого пана Івана Щурина з зазначеним на конверті телефоном. Знайшовши листа, я зателефонував.
—        Прошу вас допомогти мені.
—        Запевняю, що за вами приїдуть. Тепер всі люди в праці і мусите почекати до вечора...
Лише о дев'ятій годині вечора в пустий уже зал зайшов щуплий середнього віку чоловік, розкрив зверток паперу з написом «John Krasowsky». Так, за дорученням голови Крайової Управи Організації Оборони Лемківщини (ООЛ) пані Марійки Дупляк мене розшукав голова першого відділу ООЛ в Нью-Йорку пан Теодор Малиняк. Надалі шефство над моєю долею перейняла Крайова Управа ООЛ. Прожив я перші дні в домі родини Мирослави і Теодора Малиняків в передмісті Нью-Йорку — Маспеті...
* * *
Присоромлений кимось з активу, наступного дня подзвонив мені пан Іван Гвозда. Виправдовуючись тим, що дочка хвора і сам нездоровий, зазначив, що «має неприємності за те, що запросив мене», натякаючи на М. Миця. Не зустрів, бо рахував, що <<гості з Канади>> зустрінуть мене в аеропорту (?). Обіцяв виправити становище, але цього не зробив. Навпаки, того ж дня відмінив засідання Управи СФЛ, яке мало відбутися в суботу другого травня. Думаю, це було зроблено спеціально, щоби ніхто не міг приїхати до Сиракуз.
Дивно, як можна було поважній людині так легко проміняти моральний обов'язок супроти запрошеного нею гостя із-за океану на дешеві плітки якихось заздрісників? Позиція І. Гвозди позбавила мене можливості завершити справу про перенесення СФЛ та журналу «Лемківщина» в Україну, розпочату не без успіху в попередніх розмовах з ним у Львові, Варшаві, Торонто.
Говорив з редактором журналу «Лемківщина» паном Іваном Ликом, з яким не так давно мали цікаву зустріч в Торонто. Він з боязливою обережністю зазначив, що мав неприємність від пана Миця за зустріч зі мною в Канаді і за «перебільшення повноважень» у спільній розмові. Запропонував побачення «як осіб приватних», від чого я, вельми здивований, відмовився.
Телефонна розмова з паном Мироном Мицьом — головою Фундації Дослідження Лемківіцини (ФДЛ) у США — не обіцяла нічого втішного. Початково пан Мицьо, здавалося, був занепокоєний ситуацією, що склалася і висловив жаль з того приводу, що я не повідомив його про приїзд. Пропозицію негайної зустрічі відхилив, посилаючись на близькість Великодніх свят і наявність гостей з України. Також висловив здивування, яким чином мені вдалося прибути до США, бо «Іван Гвозда твердив, що запрошення не робив, а лише листа написав». Це мене додатково здивувало, бо запрошення відповідало усім вимогам. Пан Мицьо признав, що висловив мені «протест» у зв'язку з тим, що ми вкрали існуючу у США назву Фундації (згодом з'ясувалося, що «протест» висланий усім лемківським організаціям у США, Канаді, Україні, редакції журналу «Лемківщина»), виявив своє незадоволення з того приводу, що створюємо якісь там організації (малася на увазі ФДЛ у Львові), співпрацюємо з ким попало. Не забув натякнути на мою «співпрацю з органами безпеки».
Тому, що плітка про мене як «агента кагебе» занадто поважна й образлива, хочу додати коротке пояснення: від деякого часу поодинокі мої колишні друзі у Львові, користуючись модою обливати брудом ближнього, придумали мені ярлик «агента». Ця новинка тихцем поширювалася «довіреними» особами. Гне дивно, шо у листопаді 1991 року на зборах Об'єднання Лемків у Польщі Левко Галь (Вроцлав) викрикував на мене і моїх колег «ви кагебісти, фашистська кліка», а Іван Фуджак (Ясло) написав у листі до Львова «Красовський — агент кагебе». Думаю, що Л. Галь і І. Фуджак не забудуть розкрити джерела цих інформацій.
У 1961 році я пережив болючі неприємності (обшуки, допити, короткочасне ув'язнення), пов'язані з судовою справою Л. Лук'яненка і групи. Ще тривалий час піцля судового процесу мене брутально «обробляли» працівники КДБ, вимагаючи погодитись на співпрацю. Поруч з кадебістами багато неприємностей «подарували» мені секретар обкому компартії Коваль, Маланчук, Яремчук та начальник відділу культури обкому Божко, хоч я ніколи не належав до комуністичної партії. Але жодних заяв я не підписував і не давав усних обіцянок.
Вірю, що шила в мішку не сховаєш і правда вийде наверх. Тим більше, легко це зробити в нових умовах. Сповна усвідомлюю, яким незавидним стало б моє становище в суспільстві, якби я оце говорив неправду. Маю надію, що ініціатори цієї підлої брехні виявлять додаткову наполегливість у справі перевірки фактів, виступлять із спростуванням і дадуть належну оцінку своїм вчинкам.
Хочу відзначити, що вибрав я досить незручний час для праці (зате зручний для зустрічей і знайомств), бо саме у Великодні свята. У США частина українців святкує весняні свята за новим стилем, частина — за старим традиційним календарем. У перші свята за домовленістю з пані Марійкою Дупляк, ми з родиною Малиняків вибралися до Клівтону. Вступили дорогою на святкове Богослужіння до місцевої греко-католицької церкви. На лас чекала родина пані Марійки та її гості. Гостана пройшла урочисто/ були виголошені поздоровлення та теплі побажання щастя усьому українському народові і зокрема лемкам в Україні.
На кілька днів я залишився у панства Дупляків. Ми з пані Марійкою мали змогу що ділитися думками про життя лемків в Україні, Польщі, Словаччині, радилися відносно моїх планів, зв'язаних з перебуванням у США. Між іншим, мова йшла і про відповідальну роль тижневика «Наше слово» у Варшаві, відзначили високий теоретичний рівень цього популярного українського часопису.
У розмові про позицію керівників «Лемкосоюзу» мені заявлено докір за допомогу «Карпатській Русі» матеріалами і за те, що у листі до земляків у США та Канаді висловив побажання зустрітися в США з активом «карпаторосів». Я ствердив, що допомагав «Карпатській Русі» з чисто людських спонукань, думав про зустріч з керівниками «Лемкосоюзу» і спробу зближення їх з Управою ООЛ. Але стаття «Іван Красовский обрушився на нашу руску гідніст», надрукована в «Карпатській Русі» в кінці 1991 року, відбила в мене бажання зустрічатися з людьми, які вперто дотримуються старих антиукраїнських поглядів. Що стосується теплої зустрічі голови Товариства «Лемківщина» з Тернополя В. Барни з головою «Лемкосоюзу» О. Геренчаком (про це писалося в «Нашому слові»), то тут була проявлена звичайна людяність, яка аж ніяк не стверджує єдності поглядів.

Львів, 1993.

Local Links:

Icon Return to Lemko Home Page


Document Information Document URL:http://lemko.org/books/krasovskyj6.html

Page prepared by Walter Maksimovich
E-mail: walter@lemko.org

Copyright © LV Productions, Ltd.


LV Productions, Ltd.
c/o Walter Maksimovich
730 Pennsylvania Avenue Apt 706
Miami Beach, FL 33139
USA
 
Originally Composed: February 12th, 2010
Date last modified: November 15th, 2010